Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

Але вибору не залишилася. До того ж, зустріч із одноплемінниками необхідна – вона допоможе визначити стосунки і розставить пріоритети.  

– Не так я хотіла відзначити день народження! – гірко зітхнула Веда. Іла поклала корону їй на голову, пригладила блискуче волосся, щоб  воно гарно лежало на плечах.

Очі її загорілися тихим захопленням.

– Не сумуй. Скоро все все стане, як треба. Ти пригадаєш…

– Хіба що років через триста, і то – не впевнена…– покривилася Веда.

– Ти готова? – пролунав звідкись голос Евлура, але самого його не було видно.

– Начебто... – Веда знову зітхнула.

Простір негайно разверзся і відкрився коридор: знайомий і незнайомий одночасно, повністю зроблений із кришталю: стіни, підлога, стеля.

По той бік стін розкинулися луки, порослі блакитними, рожевими і золотистими кристалами. Під ногами стрімко текла, вирувала річка розпеченої лави, а стеля дробилася на тисячі райдужних граней.  

Евлур зустрів її  у коридорі.  

– Внизу вулкан? – запитала Веда, обережно ступаючи по прозорій підлозі  і зачаровано дивлячись на живе полум'я,  вируюче  під ногами.

– Так, – з посмішкою кивнув Евлур, – Вогонь – наша первинна стихія, одне з джерел нашої сили. Дорога довга, але ти повинна подолати її пішки. Це твій другий крок на шляху додому.

Мерехтливий коридор здавався не просто довгим, а нескінченним і пробуджував у серці безліч різноманітних, суперечливих почуттів і бажань.

Веді хотілося втекти, провалитися крізь підлогу і згинути навіки в бурхливій лаві, хотілося битися в істериці, сміючись і плачучи водночас, а потім її зненацька охопила дивна гордість від того, що ось вона, уся така   королева в дорогоцінній короні, йде коридором вогню, і тисячолітні гори іншого світу готові схилитися перед її могутністю.

Відчуття було настільки гострим, що Веда навіть сповільнилася, зі здивуванням озираючись на всі боки, немов намагаючись розгледіти крізь прозорі стіни щось особливе, небачене.

І тоді вона зрозуміла слова служниці Іли про те, наскільки може змінити її сила, коли  повернулася. Думки в голові вже почали змінюватися, все  далі й далі відліталии від Веди переживання, пов'язані з минулим життям, а душу огортав  такий неймовірний спокій, що робилося лячно.

– Відчуваєш? – запитав Евлур так, що Веда зрозуміла: він чудово знає, як кришталевий коридор впливає на її свідомість.

– Це магія?

Евлур усміхнувся. 

–  Боїшся потрапити під вплив магії?  

– Ви ж бачити бачити мене такою, як раніше, хіба ні? І на які  спокуси ради  цього наважитесь?

– Те, що з тобою відбувається, йде зсередини, а не ззовні.

– Важко повірити, – пробурмотіла Веда і з несамовитою люттю  почала  викликати в пам'яті образ Х'ярго: змученого, прикутого до стіни, але настільки бажаного, потрібного, як ніколи!

Веда так здивувалася власним почуттям, що навіть  зупинилася. Невже вона лише у цю мить зрозуміла, що Х’ярго їй потрібен? То може…

–  За чию долю хвилюєшся? – занепокоївся Евлур.

–  Ти думки читаєш? – вороже спитала Веда.

 – Твоя аура змінилася!

Веда покачала головой.

Їй хотілося чесно пояснити Евлуру, що все це їй не потрібно, що вона ніколи не стане такою, якою вони хочуть її бачити, що вона не має жодного бажання бути королевою, хоч би як її спокушали чарами влади, а хоче вона лише одного: побачити Х'ярго на волі. Якщо шамани виконають її прохання, то вона навіть згодна залишитися тут, бо їй тут добре і все знайоме, і вона вірить, що нарешті опинилася вдома.

– То що ж  не так? – допитувався  Евлур, поглядаючи на її стурбоване, насуплене обличчя.

– А якщо мені не подобається бути королевою? Я поняття не маю як це – бути королевою! Я не хочу бути королевою! –  викрикнула вона у паніці, перелякавшись тієї  плутанини, що коїлася в   голові.

– Послухай... – Евлур узяв її руку і легенько стиснув пальці, – Ми й не очікували, що ти повернешся такою, як раніше. Ми лише просимо тебе дочекатися сонцестояння і після цього приймати рішення. Хіба ти сама не відчуваєш, що це – твій справжній дім?

– Відчуваю. Інакше мене б уже тут не було. Але мене насправді дратує те, що ви хочете нав'язати мені свою волю. А я від цього шаленію.

– Не зовсім так.  Ми діємо в межах нашого закону, тобою ж і прийнятого.

– Сімсот років минуло! Можна було вже поміняти закон! Усе у світі має змінюватися!

– Без твоєї згоди ми нічого не змінювали і змінювати не збираємося,  –  вагомо промовив Евлур.

Веда зрозуміла, що заводити мову про Х’ярго – марна справа. 

Згадалися  слова Евлура про те, що Х’ярго потрапив у полон, коли допомагав пораненому Нелемотуллафу, тому не зміг, або не захотів застосувати усю силу.

Такий вчинок з боку одноплемінників здався їй підлим і огидним. Але вона промовчала. Буде час висловитися. Може в Зальгарі і існують свої поняття про честь і безчестя, але вона дивиться на все очима людини, а не всемогутньої відьми іншого світу.