Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич
– Ти йому заборониш? – тонко посміхнувся Олександр Вікторович, одягнений у стильний літній костюм: шорти та сорочка з короткими рукавами: – Скажу тобі більше, люба моя, за всіма ознаками, у Гната з'явилася постійна жінка.
Веда зблідла. У цих словах могла бути правда, вона теж помітила, що останнім часом Гнат став надто задумливим, трохи розсіяним, а найстрашніше – лагіднішим і уважнішим. Невже справді з'явилася жінка, у яку він закохався?
У Веди похолонули долоні та підігнулися коліна. Але наступної миті вона вже уявила себе, як хватає суперницю за волосся, валить кудись на підлогу, закриває її обличчя подушкою і душить... з радістю, з насолодою... Ще й коліном зверху натисне, щоб напевно…
– Якби це все було так серйозно, Гнат би мені розповів! – сказала вона, не чуючи власного голосу.
– Мабуть, не наважився тебе засмучувати… – Олександр Вікторович простяг руку і легенько стиснув її плече.
Веда роздратовано його руку скинула. Невже Гнат привіз її сюди лише за тим, щоб господар “Галаксі” зміг вилити свої почуття та зробити офіційну пропозицію?
– Чого б це мені засмучуватися через його подружок? – буркнула вона.
– Але він перестане приділяти тобі всю свою увагу, – наївно відповів Олександр Вікторович.
Веда насупила брови і подивилася спідлоба.
– Зате моя увага буде повністю віддана тобі! Я вже й обручку купив. Ось, з діамантами… – поспішно промовив Олександр Вікторович, сунув руку в кишеню і дістав звідти темно-червоний футляр.
У Веди зашуміло у вухах. Якщо куплено обручку, значить на те було отримано добро від Гната. Цей дядечко не став би робити їй пропозиції, не спитавши дозволу ...
Підлий зрадник! Веда міцно зчепила зуби, і її світло-зелені очі потемніли, як небо, застигнуте грозовою хмарою.
– Подивися яке гарне, – Олександр Вікторович простяг їй на розкритій долоні футляр, – Якщо не сподобається, ми поміняємо…
На кришці було золоте тиснення: витіювата літера В.
– Та ну вас усіх до біса, як ви мені вже набридли! – вигукнула Веда з і розмаху вдарила його по простягнутій руці.
Але Олександр Вікторович наче чекав на це, тут же схопив футляр в іншу руку і сунув назад у кишеню.
– Який гарячий темперамент! – захоплено промовив він і міцно взявши Веду за зап'ястя, притяг до себе.
У першу мить вона розгубилася, оторопіла. Раніше ніхто не наважувався поводитися з нею так безцеремонно. Невже цей старий хлющ і на таке отримав дозвіл від Гната? У неї стислося горло.
Скориставшись її заціпенінням, Олександр Вікторович притис її до своїх грудей і жарко зашепотів їй у губи:
– Розумію, що ти набагато молодша і твої потреби більші, ніж мої можливості. Я не триматиму тебе в кайданах... Ти матимеш стільки молодих чоловіків, скільки забажаєш. Я сам вибиратиму їх для тебе. Я хочу дбати про твоє здоров'я, як душевне, так і фізичне… Звичайно, про це краще було сказати в іншій обстановці, але я не можу стриматись, коли ти поруч. Я покладу до твоїх ніг усі царства світу, якщо будеш моєю...
– Пусти! Або я тобі зараз щось зламаю! – мовила Веда з люттю. Тепер їй було начхати на всі пристойності.
– Стривай! Кажу це, не для того, щоб тебе образити, а щоб ти зрозуміла… що я не маю наміру обмежувати твою свободу… ти матимеш усе, будучи моєю дружиною… – Голос Олександра Вікторовича ставав все жаркішим і неприємно обпікав губи.
Веда примірялася, але пожаліла невдачливого залицяльника і різко викинувши коліно, вдарила його не в пах, а нижче, але теж досить відчутно.
Він скрикнув і розтиснув руки.
Добивати контрольним ударом: ліктем у шию не стала, а просто відштовхнула з люттю і кинулась тікати аби куда. Зрада Гната немилосердно палила серце. Її душили сльози, і вона не хотіла, щоби Олександр Вікторович їх побачив.
– Веда! – помчав услід його голос, – ну навіщо так…
– Та пішов ти! – прошипіла вона, продираючись крізь густі кущі, сильно подряпала плече і рвонулася кудись, у теплий сутінок дерев, але зачепилася ногою за якийсь кривий корінь, що стирчав із землі, впала і сильно вдарилася коліном.
– Ось чорт… – вилаялась тихо, піднімаючись на ноги, і тильною стороною долоні змахнула кров, що виступила.
Біль та вид крові несподівано заспокоїли її думки. Немає нічого дурнішого, ніж тікати, стрімголов і осліпнувши від сліз! Потрібно з гордо піднятою головою повернутися назад у маєток, сісти в машину і поїхати в місто, але перед цим виказати Гнатові всі ті слова, на які він заслуговує. Підлий зрадник!
Вона повернулася, маючи намір так і вчинити, але цієї миті щось збоку за деревами привернула її увагу.
Веда повільно попрямувала в той бік, мружачи від яскравого сонячного світла.
– Ух ти… – зачаровано прошепотіла вона.
Її очам відкрилася кругла лісова галявина, на якій розбігалися по сторонах чотири вузькі криві доріжки і губилися в заростях густих, присадкуватих кущів. У яскравій соковитій траві виблискували розсипи дрібних, схожих на зірки, жовто-білих квітів.
