Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич
Веда з усіх сил зосередилаа, намагаючись зрозуміти почуте, потім розгублено, якось жалюгідно посміхнулася, але за кілька хвилин її осяяло: це все Гнат затіяв! Щоб порадувати її, надихнути, розвеселити, щоб зробити такий собі подарунок до дня народження. Та чи не рано робити подарунки?
Думки заметушилися. Ну і як поводитися далі? Покрутити пальцем біля скроні? Посміхнутись і піти? Або краще... Звичайно, краще підіграти, зробити вигляд, що вона повірила. Десь серед кущів, напевно, сидить тип із камерою і все це дійство знімає.
– А чому ви хочете у могилу? Хіба вампіри не повинні полювати, щоб добувати собі… їжу? – із задоволенням включившись у гру, солодким голосом заспівала вона.
– Повинні, дитинко, але це було раніше. Я втомився і щоб знову набратися сил, мушу трохи поспати. Давай-но, люба, роби зворотне заклинання! – старий простяг чорну висохлу руку і батьківським жестом поплескав її по плечу.
– Але в мене немає зворотного… – спантеличилася Веда.
Долоня старого була крижаною і обпалила її шкіру навіть через тканину курточки та футболки.
– Та ти що, дорогенька! Ти так не жартуй! – розсердився старий і навіть ногою тупнув. Маленькі його очі налилися кров'ю, – Ти мене чарами підняла, то чарами і в сон занурити можеш! А якщо в тебе немає заклинання, то візьми та зв'яжи!
– Зачекайте… – розгублено закивала вона, – я… зараз спробую…
Все занадто реально. Так, Гнат не поскупився на режисуру...
Вихопила блокнот, ручку і почала квапливо римувати слова. Старий, розгойдуючись на носочках, з цікавістю заглядав через її плече. Від нього пахло могильною землею та кров'ю.
– Ось готово, – пробурмотіла Веда.
Вона повільно та чітко вимовила переписаний віршик, але нічого не сталося – старий нікуди не подівся.
– Ну? – знову грізно задеренчав він, – Дитинко, я ж з твоєї милості тут час втрачаю, а він для мене дорогоцінний!
– Та зараз, зараз… Напевно, я щось упустила.
Вона миттєво кинула поглядом на всі боки, але навколишній світ залишався таким же похмуро-безтурботним, охопленим нереальним сяйвом.
Виправила кілька рядків, підкоригувала риму і, глибоко, зосереджено продихавшись, промовила закляття ще раз. Старий моментально зник з очей, лише трава біля каменю захиталася, зашаріла.
Веда застигла, відкривши рота. Як Гнат зумів влаштувати такі спецефекти? Та й навіщо? Невже тільки для того...
Але додумати свою думку Веда не встигла.
На галявину, звідкись з неба, стрілою впала кажан і перетворилася на дуже високу, дуже худу жінку з чорним кучерявим волоссям, попелястою шкірою, дико палаючим поглядом і яскравими, немов кров'ю облитими, губами.
– Ну нарешті, – збуджено промовила жінка, – з'явилася відьма, яка нам допоможе. Ласкаво просимо, люба, ласкаво просимо!
– Що? Як ви? Звідки ви?...
Все життя Веда хизувалась тим, що ніщо в цьому світі не здатне її налякати, була впевнена, що готова до всіх несподіванок, навіть найнеймовірніших. А тепер у неї заплітався язик, підгиналися коліна і льоділи плечі. Холодний піт тік по тілу неприємними струмками.
– Та що з тобою? Ідемо. Вампіри чекають на тебе! Ти нам дуже потрібна! – проникливо, облизуючи яскраві губи, промовила жінка і потягла до неї руку.
