Книга імен - Джил Грегорі

— Ви сказали, він магічний. У якому розумінні?

— Він один із дванадцяти дуже особливих каменів. Девіде, по телефону ви сказали, що не захоплюєтеся релігією, але, сподіваюся, ви знаєте, хто такий Мойсей.

Девід кивнув.

— Це я ще знаю.

— А його брат, Аарон — первосвященик?

— О ні, далі я — пас. — Девід уже засумнівався, чи варто було взагалі сюди приходити. Йому здавалося, що він щораз більше віддаляється від відповідей про імена, а рабин лише відволікає його розмовами про властивості коштовних каменів та про Біблію. Угамовуючи нетерпіння, він випадково глянув на камінь і раптом згадав, для чого передусім зберігав його всі ці роки — агат мав утримувати його від необачних учинків. Тож він змусив себе прикусити язик і слухати, що каже рабин.

— У Книзі Вихід, — вів далі Бен Моше, — написано, що Аарон був верховним первосвящеником — це найпочесніший пост у Давній Юдеї — і що Бог наказав Мойсеєві, щоб той зробив братові три священні вбрання — нагрудник, ефод і мантію.

— Я знову не зрозумів, рабине, — знизав плечима Девід. — Ефод?

— Це інша назва полотняної ризи, яку Аарон надягав для священних обрядів. Але зараз нас цікавить не вона, а нагрудник. — Рабин на хвильку замовк, а тоді продовжив: — Його виготовили саме так, як Бог наказав Мойсеєві. Це був квадрат, зітканий із золотих, синіх, лілових і пурпурових ниток — візерунок склав якийсь художник.

Бен Моше подивився Девідові просто в вічі й пояснив:

— У Книзі Вихід написано: заходячи до найсвятішої частини храму, щоб молитися Богові, Аарон завжди мав носити на серці нагрудник Суду Божого з іменами Дітей Ізраїлю — іменами Дванадцяти племен.

Девід завмер. Імена?

— Ці імена були вигравірувані на дванадцяти каменях, що їх уставили в золоту оправу й пришили золотою ниткою до нагрудника.

Раптом Девід збагнув, куди хилить рабин.

— То ви хочете сказати, що цей камінь — один із тих дванадцяти? — запитав недовірливо.

Рабин узяв агат і підійшов до Девіда.

— Дивіться, що тут сказано.

— Я мало що пам'ятаю з гебрейської.

Бен Моше не звернув уваги на це зізнання. Тримаючи агат так, щоб Девідові було видно, він показав пальцем по черзі на кожну з п'яти крихітних літер, справа наліво. «Нун ней тав ламед юд», — прочитав уголос. — Разом це читається як Нефталим — одне з дванадцяти племен Ізраїлю.

— І для кожного племені був такий камінь?

— Саме так. І всі ці камені були різні. Плем'я Нефталим мало агат — камінь захисту, він захищає людину від необачного кроку або падіння...

Девід різко розсміявся.

— У такому разі він не виконав своєї функції, — сказав він рабинові. — Саме так він опинився в мене. Той, хто мав його переді мною, сказав, що він магічний і допоможе нам не впасти з засніженого даху. А він не допоміг.

Рабин аніскілечки не збентежився. Він лише подивився на Девіда своїми побляклими карими очима й тихо промовив:

— Згодом я хотів би почути більше про того, хто мав цей камінь перед вами. Зараз скажу лише те, що він не розумів його справжньої суті. Цей камінь — так само, як і решта одинадцять, — має вищу мету. Він не був призначений захищати одну людину. Його мета — захищати Дітей Ізраїлю, а також увесь світ. Ці дванадцять каменів символізують милість Бога до Його дітей.

Рабин глибоко зітхнув.

— Не випадково ви опинилися сьогодні тут, у моєму кабінеті, Девіде. Так само не випадково ви маєте ці імена, написані у вашому щоденнику, і цей священний камінь. — В очах рабина спалахнула тривога. — Можна подивитися щоденник?

Рабин розгорнув щоденник на першій сторінці. Девідові на мить здалося, що все це якась маячня.

Це, мабуть, просто неймовірний збіг. Зрештою, цей камінь потрапив до нього випадково...

Випадково.

Раптом, вражений, він подумав, що той самий випадок привів його і до імен.

Камінь та імена.

Невже між ними й справді є зв'язок?

— Думаю, це імена тих людей, яких ви, за вашими ж словами, бачили, коли перебували в стані клінічної смерті. — Голос Бен Моше тепер звучав суворіше, ніж раніше. Він погладив свою кучеряву бороду. У Девіда по спині пробіг холодок.

— Але хто ці люди і чому їхні імена сидять у мене в голові?

— Ви можете сміятися, Девіде, але навіть із нерелігійною людиною може статися щось містичне. Саме так сталося з вами. Тому відповідь на ваше запитання — теж зі сфери містики. Ви не перший, хто написав ці імена в щоденнику. І це не випадкові імена — вони особливі. Дуже особливі.

Девід подумки приготувався до всього, що могло з'ясуватися далі.