Книга імен - Джил Грегорі

— Обідня перерва, — відповіла падчерка, і Девідові защеміло серце. Це був уже не той дитячий голосок, який він пам'ятав. Стейсі виповнилося тринадцять, і говорила вона тепер, як типовий підліток.

— Я мушу тобі щось сказати, але не хочу говорити при мамі.

— Звучить серйозно. — Він повернувся спиною до будинку й сперся на авто. — Що трапилось?

— Нічого доброго.

Він почув, як Стейсі глибоко й схвильовано зітхнула. Він не уявляв, що зараз може почути.

— Минулої неділі мама знову вийшла заміж. Я маю нового вітчима. — Останнє слово вона наче виплюнула, як кислу цукерку. — Він зовсім не такий, як ти.

— Але ж, Мишеняточко, таких, як я, взагалі більше немає. — Девід намагався говорити спокійно, хоч насправді був вражений. Він розмовляв із Мередіт лише кілька тижнів тому, і вона навіть словом не прохопилася, що з кимось зустрічається. — Він тобі це подобається? А може варто все ж дати йому шанс?

— Та ні, Лен, здається, нормальний. Він навіть переконав маму знову кинути палити. Але надто вже він старається. Я з ним ледве знайома, а мама вже дозволила йому мене вдочерити. Це неправильно. Вони мені навіть не сказали наперед — я нічого не знала аж до весілля.

Удочерити? Девід був приголомшений.

Голос Стейсі затремтів від сліз.

— Якщо котрийсь із маминих чоловіків і мав би мене вдочерити, то я б воліла, щоб це був ти. — Вона заговорила тихіше. — А якщо це не можеш бути ти, то нехай у мене залишиться прізвище мою справжнього батька і я буду тією, ким є.

Девід подумки вилаяв Мередіт за імпульсивність: ніколи вона не думає, як її дії відбиваються на інших, передусім на доньці. Але мусив стримати гнів.

— Так, Стейс, усе це непросто. Хотів би я чимось тобі допомогти.

— Це ще не все. Вони хочуть, щоб я їхала з ними в «родинну» весільну подорож. Уявляєш? Лен навіть купив мені мобільник із глобальним покриттям — такий, як у тебе, — щоб я могла тобі дзвонити з Італії.

Девід подивився на годинник. 14:02. Його прийом почався без нього.

— Сонечко, я тобі співчуваю, але знаю: мама бажає тобі тільки найкращого. Що, як я подзвоню їй пізніше? Може, мені вдасться переконати її, щоб відпустила тебе до мене замість тієї весільної подорожі.

— Дідька лисого з цього вийде! Вони з Леном просто зациклились на цій родинній подорожі. Але моя родина — це ти, Девіде. Не розумію, чому ви з мамою розлучилися.

Девід скривився. Напевно, це передусім його вина, що в них із Мередіт життя не склалося. Вона казала, що він не пускає її у свій світ, що вона втомилася від його перепадів настрою, самоаналізу, навіть від головного болю, із яким він ніколи не звертався до лікаря. Він знав, — хоч вона ніколи не говорила цього вголос, — що їй бракує тієї невимушеної близькості, котра так легко виникла між ним і її донькою. Із Мередіт — ефектною, навіженою Мередіт — усі стосунки зводилися здебільшого до сексу. Поза межами спальні він не міг дати їй того, що вона хотіла: уваги, захоплення, відвертих розмов про найінтимніше. Їхнє одруження було помилкою, його помилкою. І найбільше страждала від цього Стейсі.

— Іноді дорослі теж не мають відповідей на всі запитання, Стейс. Але послухай, що я тобі скажу. Ми з твоєю мамою розійшлися, це не означає, що ми з тобою теж мусимо розійтися. Ти мене розумієш?

— То ти поговориш із мамою і скажеш, що я не хочу бути Стейсі Лахман?

Стейсі Лахман. Девід сполотнів. На мить йому перехопило подих, слова застрягли в горлі.

Стейсі Лахман.

— Девіде? Ти мене чуєш?

— Чую... — відповів хрипло. Прокашлявся. — Я тут, сонечко. Я зроблю все, що зможу, добре? Стейс, я мушу бігти. Зроби мені ласку — піди і щось з'їж.

Девід поклав телефон у кишеню й поспішно перейшов вулицю. Усередині в нього все похололо від страху. Ім'я Стейсі Лахман було йому дуже знайоме. Це ім'я він писав у своєму щоденнику знову та знову.

Коли він біг до ліфта, серце вискакувало з грудей. Єдине, що було доброго від його семирічного шлюбу з Мередіт, — це Стейсі. Неймовірно, але вони потягнулися одне до одного відразу, як познайомилися, першого ж вечора, коли Мередіт повела його до Стейсі в дитсадок на виставу. Трирічна фея ледь сягала йому колін. Він щиро сміявся, коли Мередіт розповіла, що донька тижнями подовгу простоювала перед дзеркалом у передпокої, декламуючи свій простенький віршик.

Девід уже приготувався був їй голосно аплодувати, аж раптом подружка Стейсі, Емілі, яка мала виступати перед нею, забула свій віршик, голосно розплакалась і втекла зі сцени.

Стейсі лише хвильку повагалась, а тоді кинулася навздогін. В антракті Девід із Мередіт знайшли обох дівчаток за сценою — ті трималися за руки і разом із мамою Емілі співали «Зіронько, гори, гори».

— Стейсі, ти зіпсувала виставу! — дорікала доньці Мередіт годину по тому в цукерні «Бен&Джерріз». — Чому ти втекла і не розповіла віршик?