Відірвана від коренів - Наомі Новік

сновида, і він, ймовірно, вигнав би мене або, що ще гірше, викликав Дракона, щоб той мене зразково покарав. Навіщо йому мені вірити? Селянці в домотканій сорочці, дрібній служанці в будинку Дракона, яка розбудила його серед ночі з дикою історією про катування її великим Майстром?

Я зайшла невтішно назад в свою кімнату і зупинилася. Принц Марек стояв посередині кімнати, вивчаючи картину: він стягнув вниз тканину, яку я накинула на неї. Принц повернувся і глянув на мене з сумнівним виразом на обличчі.

— Мій пане, ваша високість, — сказала я перелякано. Слова перейшли в такий шепіт, що він не міг почути нічого, крім невиразного шуму.

Його, схоже, не дуже цікавило, що я сказала.

— Ну, — сказав він, — ти не одна з його красунь. — Він перетнув кімнату ледь не у два кроки, необхідних для цього: кімнатка, здавалося, стала ще меншою, коли він знаходився у ній. Тоді він взяв рукою моє підборіддя і повернув лице з боку в бік, перевіряючи його. Я дивилася на нього мовчки. Він підійшов занадто близько до мене: і він був вищий, ніж я, сильний, з вагою людини, який майже весь час проводила в броні, красивий, як портрет, поголений, і недавно купався; його золоте волосся було темним і волого згорнулось біля основи шиї. — Але, можливо, у тебе є якийсь конкретний навик, що діє на нього? Це його звичайна поведінка, чи не так?

Він не здавався жорстоким, тільки дражнив, і його посмішка до мене була конспіративною. Я не відчувала себе пораненою його словами, тільки була приголомшена від такої уваги, ніби я вже була врятована, не вимовивши жодного слова. А потім він розсміявся, поцілував мене, і швидко потягнувся до моєї спідниці. Я була вражена, і як риба, що намагається вискочити з мережі, боролася проти нього. Це було схоже на боротьбу проти дверей вежі, і так само безнадійно; він майже не помічав моїх спроб. Він знову засміявся і поцілував мене в шию.

— Не хвилюйся, він не буде заперечувати, — сказав він, наче це була моя єдина причина для протесту. — Він все ще васал мого батька, навіть якщо він любить усамітнення тут, у глибинці, де може панувати над вами всіма сам.

Не те, щоб він отримував задоволення в подоланні мене. Я все ще німувала і мій опір був більше хаотичним ухиленням від нього, наполовину змішаним з цікавістю: він, звичайно, не повинен… Принц Марек не міг так себе вести, він був моїм героєм, і, звичайно, він не міг насправді бажати мене… Я не кричала, я просто не визнавала цього факту, і я думаю, що він навряд чи припускав, що я буду чинити опір. Я думаю що в звичайному благородному будинку більш досвідчена і родовитіша буфетна прислуга уже б закралася в його опочивальню і врятувала би його він необхідності йти її шукати. В цьому відношенні, я, напевно, була би готовою також, якби він прямо запитав мене і дав мені достатньо часу, щоб подолати своє здивування і відповісти на його бажання: Але зараз я впиралася, більше рефлекторно, тому що вже почала опиратися.

Але він подолав мій опір. Тоді я почала боятися, ще дужче, бажаючи тільки, щоб він пішов геть; Я відштовхнула його руки і сказала,

— Принц, я не… будь ласка, почекайте, — в незв'язаних виразах. І хоча він не хотів отримати бажане через опір, з яким зустрівся, він не зупинився: його нетерплячка тільки зросла.

— Добре. Добре. Все в порядку, — сказав він, наче я була конем, якого він осадив і змушував стояти спокійно — він відвів мої руки і поклав по моїх боках. Моє домоткане плаття було перев'язане простим поясом; він його звільнив, а потім потягнув плаття догори.

Я намагалася зсунути мою спідницю вниз, відштовхнути його, вирватися: марно. Він тримав мене з нездоланною силою. А потім потягнувся до своїх штанів, і я сказала вголос, відчайдушно, не замислюючись,

— Vanastalem.

Енергія просто вирвалася з мене. Низка перлів і китового вуса з'явилися під його руками, як броня, і він відсмикнув від мене руки і відступив назад, і стіна оксамитових спідниць з шурхотом упала між нами. Я отямилася біля стіни, тремтячи і щосили намагаючись відновити своє дихання, в той час як він дивився на мене.

А потім сказав, зовсім іншим голосом, тоном, якого я не могла зрозуміти,

— Ти відьма.

Я трималася подалі від нього, загнана у куток, у мене крутилася голова: Я не могла відновити дихання належним чином. Сукня врятувала мене, але розпірки душили, а спідниці перетискали і були такі важкі, ніби свідомо намагалися зійтися так, щоби їх неможливо було видалити. Він підійшов до мене більш повільно, з простягнутою рукою, кажучи:

— Послухайте мене… — але я не мала ні найменшого наміру слухати. Я схопила піднос, який тепер був на моєму столику, і дико обрушила на його голову. Край голосно дзенькнув по його черепу і збив з ніг. Я вчепилася у піднос обома руками, підняла його вгору і знову обрушила йому на голову, з закритими очима, у розпачі.

Я ще продовжувала, коли двері відчинилися і на порозі з'явився Дракон, в довгому чудовому халаті, накинутому на нічну сорочку, зі стривоженими очима. Він зробив крок в кімнату і зупинився, дивлячись. Я зупинилася теж, важко дихаючи, піднос ще був піднятий і знаходився десь посередині руху. Принц опустився на коліна перед мною. Лабіринт крові стікав по його обличчю, витікаючи з кривавих синців на лобі. Його очі були закриті. Нарешті він упав на підлогу перед мною, без свідомості, з гуркотом.

Дракон, ніби на сцені, подивився на мене і сказав:

— Ідіотка, що ти наробила?

* * *