Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд

Вогняна сфера з завиванням летіла через зал, збільшуючись у міру наближення і освітлюючи стіни, поки відсвіт смертельного полум'я не охопив весь простір від стіни до стіни, від підлоги до стелі, і сховатися від нього було ніде…

Лорд Рал повернувся і зник, залишивши нещасних їх долі.

Куля наближалася.

Це зброя була створена з єдиною метою — вбивати. Його чарівництво було смертоносним. Магія лорда Рала.

І більше не залишилося сестер Світла, здатних протистояти їй.

В останню мить перед тим, як вогонь торкнувся її, Дженнсен вже знала, що робити. Вона кинулася на імператора Джеганя. Їй потрібні були частки секунди, щоб прикрити його, лежачого на підлозі, своїм тілом.

Навіть крізь опущені повіки вона бачила сліпуче світло. І чула страшне завивання полум'я, що бурхало навколо неї.

Однак нічого не відчула.

Вона почула, як вогонь з ревом пронісся мимо. Відкривши очі, дівчина озирнулася. В кінці залу живе полум'я з вибухом пробило стіну, розлетівшись снопом живих іскор. Уламки палаючого дерева і каміння вилетіли на газон.

Після того як стіна зруйнувалася, в залі стало набагато світліше. Дженнсен підвелася на ліктях.

— Імператор, ви живі? — Прошепотіла вона.

— Спасибі тобі! — Джегань був приголомшений. — Як це тобі вдалося? Чому ти не…

— Тихіше, — прошепотіла Дженнсен. — Лежіть, інакше він вас помітить.

Не можна було гаяти ні хвилини. З цим треба кінчати. Дженнсен схопилася на ноги і рвонулася вперед з ножем напоготові. Незабаром вона розгледіла чоловіка, що стояв в променях мутного світла на початку наступного залу. Людина повернувся, вдивляючись в коридор. Наблизившись, Дженнсен зрозуміла: це не брат. Це був старий, істинний мішок з кістками. На ньому була темно-бордова з чорною обробкою мантія, манжети були прикрашені срібними смугами. Хвилясте сиве волосся в безладі стирчало на всі боки, однак це не порушувало враження про його могутність.

Старий був явно приголомшений, побачивши, що до нього біжить дівчина. Було важко повірити, що вона змогла вижити в його чарівному вогні. Для нього вона була дірою в світі. По виразу карих очей чарівника Дженнсен зрозуміла, що той починає здогадуватися, в чому справа.

Незважаючи на цілком добросердечний вид, перед нею був чоловік, який тільки що, виконуючи наказ лорда Рала, убив незліченну кількість людей. Це був чоловік, який міг вбивати ще і ще, поки не буде зупинений. І Дженнсен повинна його зупинити.

Вона занесла руку з ножем. І ніби з боку почула власний лютий крик, подібний тим, які вона чула на полі бою. Тепер їй стало ясно значення бойового кличу. Вона кинулася вперед. Вона жадала крові.

— Зупиніться! — Крикнув старий. — Дитя моє, ви не розумієте, що робите! Мені не можна втрачати ні хвилини! Зупиніться! Дайте мені…

Слова чарівника значили для Дженнсен ще менше, ніж сам звук його голосу. Вона мчала по уламках з усією швидкістю, на яку була здатна, відчуваючи ту дику лють, яка оволоділа нею в день, коли загинула мати. Вона знала, що потрібно робити, і знала, що лише їй одній вдасться це зробити. Тому що вона була невразлива.

Однак перш, ніж вона наблизилася, чарівник виставив вперед руку. Полум'я на цей раз не з'явилося. Але Дженнсен потуги старого не хвилювали — вона не збиралася зупинятися. Її просто неможливо зупинити. Вона невразлива…

Уламки, що всипали підлогу, раптом ворухнулися і кинулися під ноги Дженнсен. Не встигла вона й оком моргнути, а права нога вже загрузла в трісках і розбитій штукатурці. Роздертий килим і порвана меблева оббивка, як у пастку, зловили її ліву ногу. І Дженнсен розтяглася на підлозі, піднявши хмару пилу і бруду.

На спину дощем посипалися дрібні камінчики і тріски. Голова закрутилася.

Голос примушував її негайно піднятися, але світ перед очима звузився до крихітної точки, ніби вона дивилася крізь хитку трубу. І не було сил навіть відкашлятися від пилу, що забив рот.

Нарешті, застогнавши, Дженнсен змусила себе встати. Зір швидко повертався. Кашляючи і чихаючи, вона спробувала віддихатися. Права нога була затиснута уламками, але, здається, ціла. Після деяких зусиль її вдалося вивільнити.

І тут Дженнсен виявила, що в руках у неї нічого немає. Ніж зник. Вставши на карачки, вона, як божевільна, стала розривати уламки дерева та штукатурки, обривки драпіровок, розкидаючи їх на всі боки. Потім помацала рукою під перевернутим столом.

І намацала кінчиками пальців щось гладке. Провела по ньому рукою, поки не натрапила на вигравірувану літеру «Р». Крякнувши від зусиль, вперлася плечем в ніжку стола. Зі скрипом, кришиться сміття на підлозі, він трохи підсунувся. Після довгих зусиль Дженнсен вдалося, нарешті, звільнити ніж.

Коли вона піднялася на ноги, чарівника вже й слід прохолов. Тим не менше вона вирушила шукати його. Коли дівчина дісталася до місця перетину коридорів, всі вони виявилися порожні. Дженнсен понеслася туди, куди, як їй здалося, пішов старий, заглядаючи в двері, перевіряючи ніші, відсуваючи важкі завіси…

Звідкись здалеку долинули голоси солдатів, що закликали слідувати за ними. Вона спробувала розчути серед них голос Себастяна, проте його не було. Раз у раз лунали громоподібні звуки — це спрацьовувала магічна зброя. Іноді здригався весь палац, чулися гучні стогони вмираючих.

Дженнсен пішла на звук, намагаючись знайти людей, постраждалих від чарівного вогню, але їй попадалися лише порожні зали і коридори. У деяких лежали мертві солдати. Було неможливо сказати, чи став винуватцем їх загибелі чарівник.

Десь недалеко пробігли солдати. Тупіт їх чобіт гулко відлунював у коридорах. Нарешті почувся голос Себастяна:

— Туди! Це вона!

Дженнсен добігла до кута і звернула в зал, звідки їй почувся голос Себастяна. Звук її кроків тонув у м'якому зеленому килимі з золотими китицями, розстеленому на всю довжину величезного приміщення. За контрастом із зруйнованими залами тут було особливо чудово. Розташоване високо під стелею вікно висвітлювало колони з білого мармуру з чорними прожилками, що стали мовчазними