Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд

Здригнувшись, стара повернула голову, прислухаючись іншим вухом.

— Хто тут бути? — Скрипуче і вимогливо запитала вона. — Хто тут бути?

Дженнсен не відповіла: вона боялася видати себе. У кімнаті повисла моторошна тиша. На обвітреному лиці відьми лежала печать неспокою. Потім стара підняла руку, зрозумівши, мабуть, що відбувається.

Дженнсен стискала ніж у руці, не знаючи, що робити. Якщо це дійсно Еді — чаклунка, про яку розповідала Алтея, — то для неї Дженнсен повинна бути невидимою. Так говорила Алтея… Але Себастян для неї невидимим не був. Дженнсен зробила крок вперед.

Стара обернулася на звук кроків:

— Дитинко? Ти сестра Річарда? Тоді чому ти з Орденом?

— Напевно, тому що я хочу жити!

— Ні! — Стара похитала головою, виражаючи тверде незгоду. — Якщо ти з Орденом, то ти вибрала смерть, а не життя.

— Це у вас мета — вбивати!

— Брехня! — Сказала Еді. — Ви прийти до мене із зброєю щоб вбивати, я до вас не приходила.

— Ну звичайно! — Викрикнув Себастян. — Але тільки тому, що ви знівечили життя заразою магії! Ви задушите людство, поневолити весь світ вашими аморальними древніми методами.

— Ось! — Вимовила Еді, киваючи. — Ось хто звабив дитинку.

— Він врятував моє життя! Без Себастяна я б нічого не добилася! Я була б ніким! Я б просто померла! Як моя мати!

— Дитинко, і це брехня, — тихо проскрипіла Еді. — Тікай від них, іди за мною.

— Тобі подобається одне, а мені інше, — відрізала Дженнсен. — Моя мама померла в мене на руках, тому що так наказав лорд Рал. Я знаю правду. Правда в тому, що ти хочеш принести лорду Ралу мою голову.

Еді махнула рукою:

— Дитинко, не знаю, що за брехня бігає в твоїй голові, але я не маю часу. Ходи зі мною, інакше я тобі не зможу допомогти. Я не можу чекати і хвилини. Я мала мало часу, і тепер його і зовсім немає.

Поки вона говорила, Дженнсен нечутно просунулася на кілька кроків вперед. Вона повинна була використовувати можливість і виконати задумане.

Дівчина прекрасна розуміла, що перед нею стара безпорадна. Усього кілька рухів тіла і навик поводження з ножем, і бажаного буде досягнуто. Чарівництво відьми марно для того, хто невразливий, — для стовпа Творіння.

— Джен, дай їй! Ти можеш! Відомсти за матір!

Дженнсен вже подолала чверть відстані між Еді і Себастяном. Міцно стискаючи ніж, вона зробила крок вперед.

— Якщо ти зробила вибір, то бути по тому! — Почувши звук її кроків, проскрипіла Еді.

Відьма простягнула руки в напрямку до Себастяна, і дівчина з жахом зрозуміла, що мала на увазі чаклунка: за свій вибір Дженнсен заплатить дорогою ціною — життям Себастяна.

Себастян лежав, спершись на руку. Мармурова підлога під ним була залита кров'ю. Вид свого коханого, що корчився від болю, і жах від розуміння, що його ось-ось вб'ють, вразив дівчину в саме серце. Еді не могла зупинити Дженнсен, але цілком могла позбавити життя Себастяна.

А Себастян був усім, що у Дженнсен залишилося.

Відьма напевно збиралася вдарити його смертельним чарівним променем. Дженнсен була набагато ближче до Себастяна, ніж до старої. Вона знала, що не встигне добігти до відьми і зупинити її, але, можливо, зможе повернутися і захистити Себастяна. Ось такий вибір надала їй зробити Еді.

І Дженнсен голубкою понеслася до Себастяна, прагнучи триматися між ним і чаклункою.

Вона створила діру в світі саме там, куди відьма намагалася направити свій жахливий чарівний вогонь. І магічний промінь обминув Себастяна, обсипавши блискучими іскрами мармур за його спиною. У повітря злетіла хмара уламків.

Впавши поруч з Себастяном, Дженнсен обхопила його руками:

— Себастян! Ти можеш рухатися? Бігти можеш? Ми повинні вибратися звідси.

Він кивнув:

— Допоможи мені піднятися. — Слова він вимовляв з труднощами, подих його переривався.

Підсунувши голову під його руку, дівчина зуміла підняти коханого і допомогти йому встати на ноги. Тепер треба було рухатися до дверей. А позаду Еді знову підняла руки, стежачи за рухами Себастяна, раз вже Дженнсен залишалася для неї невидимою. Тому дівчина весь час намагалася загороджувати коханого. Мерехтливий промінь пролетів в якомусь дюймі від них, збив з петель оббиті залізом двері, і вони з гуркотом понеслися по коридору.

Дженнсен і Себастян вискочили в ще димлячий дверний проріз і кинулися геть. Важкі двері з гуркотом билися об стіни, відколюючи величезні шматки каменю, і дівчина з жахом уявила, що стане з нею, якщо що-небудь подібне зачепить її. Рука вже кровоточила від гострих осколків. Рани були нанесені не магією, хоча осколки і летіли, підкоряючись чарівному заклинанню.

Для магії вона була дійсно невразлива, але якщо величезна кам'яна колона впаде на неї, підкоряючись силі магії, то Дженнсен загине точно так само, як якщо б цю колону зрушила звичайна груба сила. Смерть — завжди смерть.

І Дженнсен несподівано зрозуміла, що не так вже вона і невразлива.

Вони звернули за перший же кут, щоб Себастян зник з поля чарівного зору Еді. Дівчина відчувала, як по руці Себастяна, що лежала на її плечі, тече гаряча кров. Незважаючи на рану, Себастян не просив її сповільнити рух, і вони поспішили туди, де Дженнсен залишила імператора.

— Ти сильно поранений? — Запитала вона, боячись почути відповідь.

— Не дуже, — насилу переводячи подих і перемагаючи біль, відповів Себастян. — Таке відчуття, ніби під ребрами горить вогонь. Якби ти не захистила мене від прямого удару, я б зараз точно був мертвий.

Просуваючись по палацу, вони зустріли солдатів. Важко дихаючи, Дженнсен звалилася їм на руки. У неї не залишилося сил, щоб нести Себастяна, ноги просто тремтіли від напруги.

— Йдемо, — важко дихаючи, наказав Себастян. — Нам потрібно вибиратися. Імператор