Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Террі Гудкайнд

Йде війна, д'харіанці відчайдушно б'ються, і тобі слід було б бути з ними. Місце Магістра Рала — твоє місце — саме там. Однак через свою впертість, свою мрію, свою легковажність ти зневажаєш прямими обов'язками вождя. Твої люди залишилися без вождя, і їм потрібна допомога. Вся, на яку здатен тільки ти. Але ти бездіяльний, а значить, допомагаєш їх ворогам.

— Я вважаю, що я правий. — Сказав Річард. — І якщо це так, значить, існує небезпека, про яку ніхто не знає нічого певного, навіть я. Саме тому ніхто не в змозі боротися з нею. Лише я один зберіг пам'ять і здатний протистояти невідомій, але невідворотній загрозі. Я не можу байдуже проігнорувати те, в чому впевнений. Ніхто крім мене не усвідомлює всю жахливість цієї прихованої загрози.

— Це дуже зручне виправдання, Річард.

— Це зовсім не виправдання.

Шота глузливо кивнула.

— А якщо недавно заснована вільна Д'харіанська Імперія тим часом впаде? Що, якщо мечі дикунів Імперського Ордена перетворять на трупи всіх цих сміливців, які б'ються за свободу, поки їх вождь ганяється за примарами? Хіба всі ці солдати будуть менш мертвими, через те, що ти один усвідомлюєш якусь незрозумілу небезпеку? Хіба в цьому випадку світові буде веселіше виявитися в мороці, де мільйони і мільйони нещасних будуть приречені на життя в рабстві, на голод, страждання і смерть?

Хіба вирішення цієї загадки, на твою думку, варте того, щоб оплатити його ціною життя багатьох людей? Невже ти продовжуєш вважати себе правим перед обличчям переважної кількості свідчень зворотного?

Відповідей у Річарда не було. Він, і правда, боявся навіть спробувати відповісти хоч на одне з її запитань. Після того, що вона наговорила, що б він не сказав, все буде виглядати порожнім і егоїстичним. Він був упевнений, що може повністю довіряти своїм судженням, але також він розумів, що всім іншим будь-який його довід буде здаватися неспроможним. Тому, вирішив він, краще всього зберігати спокій.

Більш того, десь у глибині свідомості уже ховалася тінь жахливого побоювання, що вона може виявитися права, що все, що відбувається лише страшна омана, помилка, гра його власної уяви.

Чи можливо, що всі неправі, а правий тільки він один? Як таке можливо? Звідки він знає, що правий? Які у нього є докази, крім його спогадів? Не було жодного свідоцтва, щоб підтвердити його слова.

Тріщина в його впевненості жахала. Якщо ця тріщина збільшиться, його світ завалиться і розчавить під своїми уламками його самого. Він не зможе винести того тягаря, що Келен не існувало.

Одне його слово стояло між Келен і забуттям.

Він не міг більше жити без неї. Він не хотів продовжувати жити в світі, де не було її. Вона була для нього всім. До цього моменту він заховав пам'ять про свою любов в далекий куточок свідомості. Замість цього він зосередився на деталях її зникнення, намагаючись розшукати її, заглушаючи цим біль від її відсутності. Але тепер ця біль затопила його серце, погрожуючи поставити його на коліна.

Разом з болем втрати його затопило почуття провини. Адже він був єдиною надією Келен на порятунок. Тільки він утримував її над потоком забуття, який прагнув знищити всі сліди її існування. Тільки він один робив хоч щось, щоб знайти і повернути її. От тільки він нічого поки не добився. Дні проходили за днями, немов в урочистому марші, а в нього не було нічого, що допомогло б йому хоч трохи наблизитися до вирішення завдання. Наблизитися до неї.

Але найгірше було те (і він це знав), що в одному Шота була права. Займаючись пошуками Келен, він підводив всіх інших. Він, і ніхто інший, переконав людей у можливості свободи. Переконав у тому, що вільна Д'хара — те місце, де люди можуть жити і працювати в інтересах їх власних життів, заради їхніх власних цілей.

Він занадто добре усвідомлював, що в значній мірі несе відповідальність за руйнацію бар'єрів, а значить і за можливість, надану Імператору Джегану, привести в Новий світ орди завойовників. За можливість загрожувати новознайденій свободі Нового Світу.

Скільки людей опинилося в небезпеці, а то й втратило свої життя, поки він шукав кохану жінку? Хотіла б Келен, щоб він вчинив так? Він знав, як вона турбувалася за жителів Серединних Земель, якими колись управляла. Без сумніву, вона хотіла б, щоб він спробував врятувати їх, навіть ціною її забуття. Так, вона, зрозуміло, сказала б, що, рятуючи її, він занадто багато людей ставить під загрозу.

Якби на її місці опинився він, вона вчинила б саме так.

Але що б не говорила Келен, її життя було важливе для нього. Її життя, яке складало весь його світ.

Його мучило питання чи була права Шота, коли сказала, що він використовує зникнення Келен в якості виправданя перед цими людьми.

Отже, поки у нього не буде можливості отримати допомогу в іншому місці, він повинен виграти час, зібратися з силами і зміцнити свою рішучість. Він вирішив змінити тему розмови.

— А як щодо, — запитав Річард, невизначено змахнувши рукою, — цього звіра, що переслідує мене. Гарячність пішла з його голосу. Він раптом зрозумів, наскільки втомився від довгого переходу через перевал, не кажучи вже про довгу подорож із Старого Світу. — Про нього ти можеш мені щось розповісти?

Він відчував, що ця тема більш безпечна. Звір міг втрутитися не тільки в його пошуки Келен, але і в бажання Шоти переконати його повернутися до армії.

Вона мить дивилася на нього і, нарешті, заговорила. Її голос зазвучав м'якше, немов самі того не розуміючи, вони оголосили перемир'я, досягли угоди, щоб трохи послабити протистояння.

— Звір, який полює на тебе, більше не той звір, яким він був, не те, чим він був створений. Події, які відбулися, змусили його змінитися.

— Змінитися? — Перепитала Кара з тривожним видом. — Що ти хочеш сказати? Ким він став?

Шота оцінююче оглянула їх обох, щоб упевнитися, що її уважно слухають.

— Він перетворився на гончу