Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд
З-за спини першого виступив другий стражник. На його обличчі був такий же млявий вираз.
— Що ви хочете, щоб ми зробили?
— Ми повинні піти, — сказали Обі і голос. — Ви вдвох виведете нас звідси.
Стражники кивнули і поступилися, щоб випустити Обі з темної камери. Його більше ніколи не будуть замикати в тісних темних місцях. У нього є голос, щоб допомогти йому. Він, Обі, невразливий. Як добре, що він згадав про це…
Алтея помилялася щодо голосу. Вона просто заздрила, як і всі інші. Обі був живий, і голос допоміг йому вижити. Вона ж мертва. Цікаво, що вона тепер думає про це?
Обі наказав стражникам замкнути двері порожньої комірчини. Так було більш імовірно, що пройде деякий час, перш ніж його виявлять. У нього буде невелика перевага, щоб уникнути хватки лорда Рала.
Стражники вели Обі по лабіринту вузьких темних коридорів. Вони рухалися впевнено і уникали місць, де Обі чув людські голоси. Він не хотів, щоб про те, що він іде, знали зайві люди. Краще вислизнути без сутичок.
— Мені потрібні мої гроші, — сказав Обі. — Ви знаєте, де вони?
— Так, — сказали стражники млявими голосами.
Вони пройшли через залізні двері і через коридори, оброблені грубо витесаними кам'яними блоками. Потім повернули в прохід, де по обидві сторони розташовувалися камери. Люди з обох сторін кашляли, чхали, вигукували прокльони. Коли вони проходили по коридору, брудні руки тяглися до них з усіх боків. Байдужих стражників, які несли лампи, ув'язнені хапали за плечі, плювали в них або вигукували лайки. Коли проходив Обі, всі замовкали. Руки зникали в камерах. Тінь огортала Обі, як темний плащ.
Нарешті, вони дісталися до сходів. Піднялися по вузьких кривих сходинках, один стражник попереду, другий позаду Обі. На майданчику його провели в замкнену кімнату.
Лампи, які несли стражники, кидали незграбні тіні на ряди полиць, завалених різними предметами: одягом, зброєю, особистими речами, всім чим завгодно — від консервних банок до флейт. Обидва здогадався, що все це забирають в ув'язнених перед тим, як кинути їх в камери.
На краю однієї полиці він зауважив ручку свого ножа. За ножем лежала купка поношеного одягу, який він забрав з будинку Алтеї, щоб перетнути Азерітські рівнини. Тут же знаходився ніж, який він зберігав в чоботі. Поруч були звалені мішечки, в яких знаходилося його незліченне багатство.
Отримавши назад свої гроші, Обі піднісся духом. Ще більше він зрадів тому, що знову зможе провести пальцями по гладкій ручці ножа.
— Ви будете моїм ескортом, — повідомив він стражникам.
— Куди вас провести? — Обі задумався:
— Я тут перший раз. Я хочу побачити палац. Він утримався від того, щоб назвати палац своїм.
Всьому свій час. Зараз є інші справи, які потрібно зробити в першу чергу.
Він пішов за стражниками через численні сходи, коридори, перехрестя і проходи. Солдати, які несли дозор, не звертали уваги на двох стражників і людину між ними.
Дійшли до якихось залізних дверей. Один із охоронців відімкнув їх, і вони вступили в зал з полірованою мармуровою підлогою. Обі сподобалася пишність залу, колони з світильниками уздовж стін і арочною стелею. Вони рушили по залу, освітленому срібними лампами.
Черговий коридор вивів їх у величезний внутрішній двір неймовірної краси, який затьмарював пишність залу, в якому вони тільки що побували. А зал виявився самим красивим з того, що Обі коли-небудь бачив. Він стояв, відкривши рот, і дивився на відкритий басейн і дерева навколо, наче це був лісовий ставок. Тільки басейн знаходився у палаці, ставок був оточений низькими лавками з полірованого помаранчевого мармуру, а сам ставок був оброблений блакитний глазурованою плиткою. У ставку плавали золотисті рибки. Справжні рибки. У справжньому палаці…
Ніколи в житті Обі не був так вражений величчю, красою, справжньою магією місця.
— Це палац? — Запитав він стражників.
— Тільки крихітна його частина, — відповідали йому.
— Крихітна частина, — здивовано повторив Оба. — Решта так само прекрасно, як ця частина?
— Ні. Більшість приміщень ще величніші, зі стелями, що губляться в висоті, арками і величезними колонами між балконами.
— Балкони? Усередині?
— Так. Люди можуть дивитися на нижні поверхи, на великі внутрішні двори і чотирикутні дворики.
— На деяких поверхах торговці продають товари, — сказав інший стражник. — Деякі приміщення призначені для публіки. Деякі — казарми для солдатів або слуг. Є і приміщення, де відвідувачі можуть зняти кімнату.
Обі слухав і дивився на добре одягнених людей, які йшли по палацу, на скло, мармур і поліроване дерево.
— Після того як я огляну палац, — повідомив він стражникам, — мені знадобиться тиха відокремлена кімната, розкішна, але там, де мене не помітять. Спочатку мені потрібно купити пристойний одяг і запаси. Ви будете охороняти мене. Упевніться, що ніхто не знає, де я перебуваю, поки я буду приймати ванну і спати.
— Скільки нам потрібно охороняти вас? — Запитав стражник. — Нас почнуть шукати, якщо ми зникнемо надовго. Почнуть шукати і виявлять, що камера порожня. Тоді вас теж почнуть шукати і скоро дізнаються, що ви тут.
Обі подумав:
— На щастя, завтра я можу піти звідси. Спохопляться вас до того часу?
— Ні, — відповів стражник, його очі були позбавлені будь-якого виразу, крім бажання виконати накази Обі. — Ми прийшли на початку нашої варти. Нас не будуть шукати до завтра.
Обі посміхнувся. Голос викликав їх правильно.
— До того часу я вже буду в дорозі. Але до того часу хочу отримати задоволення від відвідин палацу. — Пальці Оби погладили ручку ножа. — Може бути, я навіть захочу, щоб за вечерею мені склала компанію жінка. Шляхетна жінка.
Обидва стражники вклонилися. Перш ніж покинути палац, Обі збирався залишити від цих двох лише купку попелу в покинутому коридорі. І
