Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд

Такими ж були д'харіанські солдати. Хоча ні, звичайно, тутешні не виглядали, як справжні д'харіанські солдати, не були настільки ж дисципліновані, але про це Дженнсен говорити не стала.

Її хвилювало інше. Позаду була важка подорож. Весь час приймалися заходи, щоб вислизнути від шпигунів лорда Рала. Дженнсен з Себастяном скакали до знемоги, часто поверталися і залишали помилкові сліди. У неї не було часу, щоб піклуватися про зовнішність. Крім того, вони подорожували через гори, взимку. Дженнсен завжди мучило, що Себастян бачить її зі скуйовдженим волоссям, брудною і спітнілою, як кінь, та й пахла вона не краще. Але він ніколи не звертав уваги на її неохайний вигляд. Навпаки, здавалося, що будь-який її вигляд хвилює його, і що він хоче тільки одного: зробити все, щоб догодити їй.

Днем раніше вони наткнулися на занедбану ферму. Себастян поступився проханням Дженнсен переночувати там, хоча розбивати табір було ще рано. Вона вимила своє потемніле від бруду волосся в крихітній ванні і випрала одяг. Потім сиділа перед вогнем, який розвів Себастян, і розчісувала волосся, щоб воно швидше висохло. Себастян, спершись на лікоть, спостерігав за нею в світлі вогню і посміхався своєю особливою усмішкою. Він сказав, що навіть постань вона перед імператором немитою і зі скуйовдженим волоссям, вона б все одно буде найкрасивішою жінкою, яку зустрічав імператор.

Тепер же, коли вони опинилися всередині армії Імперського Ордена, у Дженнсен все всередині похололо. По грізному виду хмар, які клубочилися на заході, було зрозуміло, що насувається весняна гроза. Далеко над іншими долинами темні хмари вже розрізали блискавки. Дженнсен сподівалася, що не промокне до зустрічі з імператором.

— Туди, — вказав Себастян. — Це намет імператора, а це — намети його радників і офіцерів. Недалеко звідси і Ейдіндріл. — Він озирнувся, — Імператор Джеган ще не кинув війська на місто. Але скоро ми зробимо це.

Величезні намети вражали. Найбільший був овальним, його трикутний дах підтримували три високі жердини. Стіни намету були прикрашені яскравими кольоровими паласами. З даху звисали прапори і штандарти. Високо на вершинах жердин тріпотіли на поривчастим вітром жовті і червоні прапори і майоріли, подібно повітряним зміям, довгі вимпели.

Імператорський намет і його оточення височіли над іншими, як королівський палац височіє над убогими хатинами.

Серце Дженнсен забилося, коли вони направили коней в гущу наметів. Расті і Піт насторожено підняли вуха і іржанням висловили недовіру до такого гучного і метушливого місця. Дженнсен пришпорила Расті, щоб взяти Себастяна за руку.

— У тебе волога долоня. Невже ти нервуєш? — З посмішкою запитав він.

Дженнсен же була немов кипляча вода, немов кінь, що мчить галопом.

— Може бути, трохи, — відповіла вона.

— Не варто. Імператор сам буде нервувати, зустрівшись з такою гарною жінкою.

Дженнсен відчувала, що лице її горить. Вона ось-ось повинна зустрітися з імператором. Що б сказала її мати? Дженнсен скакала і уявляла, як повинна була відчувати мати, коли, будучи служницею в палаці, зустріла Даркена Рала. У перший раз Дженнсен відчула, як їй було.

З усіх боків на Дженнсен дивилися чоловіки. Вони підходили ближче, щоб побачити гарцюючу на коні жінку. Вона зауважила, що солдати з піками сформували щось на зразок ланцюга, щоб стримати натиск натовпу. Вона зрозуміла, що стражники розчищають дорогу і не дозволяють наблизитися особливо цікавим.

Себастян спостерігав за нею.

— Імператор знає, що ми їдемо, — сказав він.

— Але як?

— Ми ж зустрілися з розвідниками. Вони послали кур'єрів вперед, щоб повідомити імператору, що я повернувся, і не один. Імператор Джеган хоче бути впевненим у безпеці будь-якого гостя, якого я привіз.

Дженнсен побачила, що варта захищає їх від уже великого натовпу, який все напирав і напирав. Спочатку це здалося Дженнсен дивним, але потім вона розгледіла п'яні обличчя, похмурі погляди і злобні усмішки і подумала, що варта — зовсім непогана задумка.

— Солдати виглядають такими… я не знаю… грубими…

— Коли ти вирішиш всадити свій ніж у серце Річарда Рала, — без паузи відповів Себастян, — ти зробиш реверанс, щоб показати гарні манери?

— Звичайно, ні, але…

Він подивився на неї своїми пронизливими блакитними очима:

— Коли ті негідники прийшли до тебе в будинок і убили твою матір, яких чоловіків ти б хотіла бачити поруч в якості захисників?

Дженнсен зніяковіла:

— Себастян, я не знаю, як це пов'язано…

— Ти б довірила захист улюбленої матері розодітому хлюсту з начищеною шпагою і гарним вихованням, яких виставляють пихаті королі на званих вечерях? Або погодилася б на грубих солдатів, лише б вони захистили її? Напевно, було б краще, якби між нею і вбивцями виявилися ті, хто звик до жорстокості війни…

— Я розумію, що ти маєш на увазі.

— Ці люди виконують ту ж роль — захищають тих, кого люблять і хто залишився в Старому світі.

Несподіване нагадування про той жах було таким болючим, що Дженнсен насилу приборкала свої почуття. Вона була присоромлена гарячими словами Себастяна. У неї тут було діло. Дуже важлива справа. І якщо люди, які збиралися виступити проти лорда Рала, грубі і жорстокі, тим краще!..

Коли вони дісталися до ретельно охоронюваних наметів імператора, Дженнсен побачила інших жінок. Вони представляли собою дивну мішанину: і зовсім молоді дівчата, і зігнуті віком старі. Всі вони дивилися на під'їжджаючу Дженнсен — деякі з цікавістю, деякі хмуро, а деякі й зовсім з тривогою.

— Чому у всіх жінок кільце в нижній губі? — Пошепки запитала Дженнсен у Себастяна.

Його погляд пробіг по жінкам у намети.

— Це знак вірності Імперському Ордену і імператору Джеганю.

Дженнсен подумала, що це не тільки дивний спосіб виражати вірність, але і вельми небезпечний. На більшості жінок були поношені сукні. Лише деякі були одягнені трохи краще, але ненабагато.

Коли подорожні спішилися, солдати забрали їх коней. Дженнсен погладила Расті по вуху і заспокійливо прошепотіла нервуючій тварині, що