Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд
Ах, як на нього при зустрічі дивилася Ніда!..
Вираз впізнавання на її обличчі викликав нові спогади і роздуми, які допомогли йому зібрати разом розрізнені шматочки.
Дженнсен доводиться йому сестрою. Вони вдвох були дірами в світі.
Погано, що вона виявилася родичкою. Вона зухвало прекрасна. Її руді локони дуже привабливі, навіть якщо це вказує на якісь магічні здібності.
Обі зітхнув, намалювавши в розумі її портрет. Він був занадто принциповий, щоб думати про неї як про можливу коханку. У них один батько. Незважаючи на її спокусливу зовнішність і на те, що думка про неї викликала біль в паху, натура Обі не дозволяла такого порушення пристойності. Він — Обі Рал, а не яка-небудь тварина.
Даркен Рал — і її батько. Це дивно. Обидва не знав, що й думати. Вони були пов'язані. Вони удвох протистояли світу ревнивих людей, які заздрили їх величі. Лорд Рал послав полювати за Дженнсен свої кводи. Значить, вона була дуже значною персоною. Чи не може вона стати цінним союзником?..
З іншого боку, Обі згадав занепокоєння в її очах, коли вона дивилася на нього. Можливо, вона розпізнала по його очах, що він — теж нащадок Даркена Рала. Можливо, у неї вже були свої плани, в які він не входив. Можливо, її взагалі не влаштовувало, що він існує. Можливо, вона теж була супротивником і хотіла дістати все сама.
Лорд Рал, брат, хотів принизити їх, тому що вони були важливими людьми. Лорд Рал не бажає ділити багатства, які по праву належать Дженнсен і Обі. Невже Дженнсен така ж егоїстична? Егоїстичні спонукання завжди правили сім'єю. Дивно, як він, Обі, зміг уникнути впливу такої поганої спадковості!..
Обі помацав кишені, згадавши, що він робив те ж саме в попередній камері, але кишені були як і раніше порожні. Люди лорда Рала позбавили його багатства, перш ніж зачинити. Ймовірно, вони все привласнили. Світ повний злодіїв, і все полюють на зароблені Обі гроші.
Обі крокував з кутка в куток, намагаючись не думати про те, наскільки мала камера. І весь цей час слухав поради голосу. Чим більше він слухав, тим більше речей знаходили сенс, тим більше подій в його уявному списку ставали на свої місця. Грандіозна мішанина брехні і обману, що так бентежила його, тепер в'язалось в широку панораму. І почали з'являтися рішення.
Мати завжди знала, ким був Обі. Спочатку вона прагнула принизити його. Вона замикала його в загоні, тому що ревнувала. Вона ревнувала свого малюка. Вона була хвора жінка.
Латея теж знала і змовилася з матір'ю отруїти його. Ні в однієї не було достатньо сміливості, щоб просто задушити його. Вони були з іншого тіста. Вони ненавиділи його за велич, насолоджувалися тим, що змушували його страждати, і хотіли повільно отруїти його. Вони називали отруту ліками, щоб заспокоїти совість.
Мати весь час принижувала його дріб'язковими причіпками, ставилася до нього з презирством, зривала на ньому злість і, врешті-решт, відправила до Латеї, щоб він приніс отруту для себе самого. Він був люблячим сином, мирився з їх диявольськими планами, довіряв їх словами і повчанням, ніколи не підозрював, що його мати була жорстокою брехухою або замишляла щось.
Сучки! Хитрі брехливі сучки!.. Вони отримали все, чого заслуговували.
А тепер лорд Річард Рал намагається заховати Обі від світу, заперечуючи саме його існування. Обі крокував по камері, обдумуючи все це. Він все ще багато чого не знав.
Через деякий час він, як і радив голос, заспокоївся. Підійшов до дверей і притиснувся до отвору. Не варто забувати, що він невразливий…
— Ти потрібен мені, — сказав він у темряву.
Він не кричав, бо голос всередині і так донесе слова.
— Прийди до мене, — сказав він порожній тиші за дверима.
І здивувався спокійній впевненості і владності, що прозвучала в його власному голосі. Його дивували власні безмежні таланти. Чого ще можна чекати від менш обдарованих, крім заздрості?..
— Прийди до мене, — повторили він і голос.
Не потрібно було кричати. Темрява без зусиль несла їх голоси, як тіні, які подорожують на крилах сутінків.
— Прийди до мене, — сказав він, підпорядковуючи ні про що не підозрюючі розуми своїй волі.
Він — Обі Рал. Він великий. Йому потрібно зробити багато важливих речей. Він не може залишатися тут і грати в їх нікчемні гри. З нього досить цієї нісенітниці. Настав час зірвати покрив не тільки з власного походження, але і з унікальних здібностей.
— Прийди до мене, — сказав він і голос, і їх голоси повільно просочилися через тріщини старої вежі.
Він продовжував кликати, неголосно, так як знав, що його чують. Він не квапився, бо знав, що до нього прийдуть. Він не впадав у відчай, тому що знав, що йому підкоряться. Минав час, але це не мало значення.
— Прийди до мене, — пробурмотів він в нерухому темряву.
Здалеку долинули слабкі звуки кроків.
— Прийди до мене, — прошепотів він, притягаючи тих, хто міг слухати.
Десь відчинилися двері. Кроки стали голосніше, ближче.
— Прийди до мене, — манили він і голос.
Вже зовсім близько човгали по кам'яній підлозі чужі ноги. Тінь впала на маленьке дверне віконце.
— Що треба? — Запитав стражник звично грубо.
— Ти повинен підійти до мене, — сказав Обі. Стражник вагався.
— Прийди до мене, — сказав Обі, і голос наказав це з незаперечною владністю.
Обі почув, як повернувся ключ.
Важкі двері відчинилися. Стражник вступив в простір між дверима. Дверний отвір заповнила тінь другого стражника. Перший стражник підійшов до комірчини, в якій чекав Обі. Широко розплющені очі дивилися на в'язня.
— Що вам потрібно? — Невпевнено запитав стражник.
— Ми хочемо піти, — сказали Обі і голос. — Відкрий двері. Нам пора йти звідси.
Стражник нахилився вперед
