Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Адвіан і Маріл, Ренальд і Бір встали один навпроти одного, дивлячись збентежено, здивовано.
– Ця дівчинка... – невпевнено почав Бір.
– Дівчинка загубилася, – перебив його Адвіан, – ми шукаємо її...
– Але вона опинилася на нашій землі...
– Не важливо, на чиїй землі вона опинилася, – м'яко ковзнув у розмову Маріл, – трьох дівчат покликала магія Уаджита. І дві з них вже в нас. Ніхто не має права порушувати течію не ним створеного потоку – тобі це добре відомо. Тоже не роби перепон!
Мудрець не збирався вигадувати жодних історій. Біра так просто не провести, він могутній чаклун і, напевно, вже відчув магічне втручання.
– Навіть не думав про таке! – відповів Бір.
– Звісно, дівчинка належить вам, – промовив Ренальд, відчувши невимовне полегшення, – ми знайшли двох у далекому лісі за кукурудзяним полем і, не знаючи, хто вони такі, доставили в замок. А потім вони... втекли. Тож ми і вирушили на їхні пошуки. Цей світ для них невідомий…
Ліка, яка лежала на землі й слухала розмову, схопилася.
– То Олеся у вас? – крикнула вона, кидаючись до Маріла і хапаючи його за руку.
Він, з розумним привітним обличчям і м'якими зморшками навколо очей, здався їй набагато безпечнішим за іншого: високого і непристойно-красивого з чуттєвим, різким вигином губ.
– Так, люба, – відповів Маріл і майже батьківським жестом поклав долоню на її потилицю, – Олеся в нас...І Інга в нас... Уранці Кайтана виловила Інгу з водоспаду. Ми відвезли її до Уаджита вирушили за тобою...
– Чудово! – вигукнула тоді Ліка і встала між Марілом і Адвіаном, усім своїм виглядом показуючи, що вона вибір зробила і змінювати нічого не збирається.
Бір придушив своє розчарування. Звісно, вимагати дівчат назад він не має жодного права. Він не глава держави, а заради такої сумнівної здобичі, Ролена на конфлікт з Уаджитом не піде.
Але розуміння того, що Інгу доведеться випустити з рук, доводило Біра до нестями. Він готовий був віддати що завгодно за володіння над цім скаженим дівчиськом з Ірзи. Перша невдача лише добавила йому вогню.
Але зараз він променисто посміхнувся.
– Чудово, що дівчата нарешті опиняться там, де мають бути. Ми гідно прийняли їх у Даяді, і я сподіваюся, що зможу так само привітати їх на весняному балу короля Ектора.
– Безсумнівно! – з не менш променистою посмішкою відповів Адвіан. – Передавайте мою найглибшу повагу королеві Ролені! – додав він і перевів погляд на Ренальда.
Той чемно кивнув.
Після чого всі троє розвернулися і поскакали вгору за течією шукати інших вершників і згортати пошуки.
– А це хто, дракон? – запитала Ліка, тепер уже не зі страхом, а із захопленням роздивляючись Кайтану.
– Виверна, – відповів Адвіан.
– А, виверна... Здається, я читала про таких...
І вона із задоволенням піднялася на підставлене крило, а звідти перекотилася на спину.
