Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
– Чи переклав ти ще якісь стародавні тексти? Можливо, там є інші можливості врятувати Уаджит? Та й чи потрібно взагалі його рятувати! Ніхто не бачив жодних знаків. Королівство міцно стоїть на своєму місці: земля не трясеться, врожаї піднімаються, немає ні голоду, ні іншого лиха, ліси багаті, річки повноводні. І про війну давно не чули. Усі, кому потрібно, знають: нас не чіпати – собі здоровіше. Ми жодної серйозної битви не програли, тому й зберегли владу... А те, що десь недобір, так хіба з іншими такого не трапляється?
Адвіан гарячкував. Якщо раніше його серце болісно стискалося при думці про жертву в ім'я життя Уаджита, то тепер воно розліталося на друзки.
– А свою кров я можу віддати?
– Ні, не можеш, ти – наслідний принц!
– Я не можу віддати свою кров, тому що я принц чи тому що вона не підходить? Дивись мені в очі, Маріл, і відповідай!
Але мудрець не витримав несамовито-зеленого погляду і потупився.
– Ваша Високосте...
– Шукай інший засіб, чуєш! На те ти й мудрець, а дівчат залиш у спокої! – похмуро перебив його Адвіан.
– Боюся, вибору у нас не буде...
–Ти що кажеш?
– Ваша Високосте, невже ви здатні пожертвувати своїми батьками, своїм народом заради трьох... Гаразд, нехай однієї з них? Невже вони вам дорожчі за ваших предків і нащадків? Це необачно. Допускаю, що ви захопилися – усі троє дуже гарні, я й сам перейнявся до них симпатією, але ви маєте втихомирити свої почуття...
Адвіан стримав порив і не зізнався мудрецю у своїй пристрасті до Інге. Він зробив вигляд, що глибоко задумався, потім сказав уже спокійніше:
– Ти, безумовно, маєш рацію. Але я все ж таки сподіваюся, що ти зумієш віднайти який-небудь інший шлях.
Мавріл невпевнено розвів руками і вклонився з усією шанобливістю, хоча й розумів: іншого шляху, найімовірніше, немає і бути не може.
– То хто з них стане... жертвою? – запитав Адвіан.
– Це не так просто визначити, – Маріл ухилився від прямої відповіді, – але днями я дізнаюся...
–Ти казав, що дівчину, з якою одружився король Вілсон, згубила енергія нашого світу?
– Саме так написано в книгах. У мене немає приводу не довіряти розуму древніх мудреців. Їм було відкрито більше, ніж нам! – відповів Маріл, намагаючись зрозуміти, куди це хилить принц.
– Припустімо... А скільки часу минуло між часом, коли вона потрапила в Уаджит і її смертю?
Маріл подивився на Адвіана з жадібною цікавістю.
– Три повних місяці.
– Упевнений?
– Так написано, а сам я там не був!
– Добре. Дівчата перебувають тут лише кілька днів, – сказав Адвіан і замовк, немов заворожений раптовою думкою.
У всякому разі саме так Марілу й здалося.
– Ваша Високосте, – обережно промовив він, – вам слід дуже добре подумати над тим, як ви маєте вчинити...
– Ти сказав, що знайдеш спосіб повернути назад тих, хто не причетний до пророцтва.
– Я сказав: можливо. І скажу вам ще більше, якщо ви зволите пояснити мені хід ваших думок.
– Ти ж мудрець! Так і спробуй здогадатися! – знущаючись, відповів Адвіан.
Насправді ж, ніяких певних думок у нього не було, тільки шалена надія на те, що за два з половиною місяці якийсь вихід та знайдеться. Два з половиною місяці – ціла вічність для того, хто сподівається...
Адвіан усміхнувся. Він згадав зустріч із Біром, чаклуном із Даяда. Хіба Маріл – єдиний, хто вміє читати приховане? У сусідніх королівствах теж мудреці є...
– Не ухвалюй рішень, не запитавши в мене поради, – лагідно застеріг його Маріл.
Навіть якби Адвіан зараз одягнув непроникну маску, то Маріл би все одно здогадався, які складні й суперечливі почуття його охоплюють. І він боявся цих почуттів.
Мудрець добре знав, на що здатний той, у кому дар виверни проявиться не в момент радості, а в момент відчаю чи люті. Тому будь-якими способами потрібно тримати почуття принца в узді. Нехай і силоміць.
– Скажеш батькові про нашу розмову? – запитав Адвіан.
– Тільки з твого дозволу, – запевнив його Маріл, розуміючи, що може й не дотриматися обіцянки, якщо ситуація вийде з-під контролю.
– Добре...
– Адвіан!
– Що?
Маріл зробив останню спробу напоумити принца, хоча б на деякий час:
– Якщо хочеш вплинути на події, тримай розум холодним. Гаряча голова – мати багатьох дурних вчинків!
– Мудра порада, я її запам'ятаю! – кинув принц, залишаючи кабінет.
Він і збирався дослухатися до поради Маріла.
Щось у ньому змінилося після всіх недавніх подій, пригод і зустрічей. Але що саме, Адвіан поки не міг сказати, але чітко усвідомлював: те, що було дорогим колись, тепер ні на що не годилося.
