Танок драконів - Джордж Мартін

— Гаразд, вони підійдуть,— мовив Гриф до Гальдона.— Табір лише за три милі на південь звідси.

На «Сором’язливій панні» можна було б дістатися туди швидше, але краще хай Гарі Стрикленд поки що не знає, де вони з королевичем побували. Та й не хотілося хляпатися на мілині, вилазячи на тванистий берег. Так може з’явитися перекупний меч із сином, але не можний лорд із королевичем.

Коли хлопець вийшов у супроводі Лемори з каюти, Гриф уважно оглянув його з голови до ніг. На королевичі був пояс із мечем і кинджалом, чорні чоботи, нашмаровані до блиску, чорний плащ, підбитий криваво-червоним шовком. Чуприна, помита, підстрижена і свіжопофарбована в темно-синій колір, надавала й очам синього відтінку. На шиї хлопець мав три велетенські квадратні рубіни на чавунному ланцюжку — подарунок від магістра Іліріо. «Червоне й чорне. Кольори дракона». Це добре.

— У вас вигляд справжнього королевича,— мовив Гриф до хлопця.— Якби батько зараз вас побачив, він би пишався.

Гриф Молодший прочесав пальцями чуприну.

— Мені вже набридла ця синя фарба. Слід було її змити.

— Скоро змиєте,— сказав Гриф, який би радо і сам повернувся до свого природного кольору, хоча його колись руде волосся давно вже посивіло. Він плеснув хлопця по плечу.— Їдьмо? Ваше військо чекає на вас.

— Гарно звучить: моє військо,— сказав він, і усмішка пробігла по обличчю, а потім зникла.— Та чи моє воно? Це ж перекупні мечі. Йолло попереджав, щоб я не довіряв нікому.

— Мудрі слова,— визнав Гриф. Усе було б інакше, якби і досі командував Майлз Тойн, однак Чорного Серця вже чотири роки нема на світі, а Безпритульний Гарі Стрикленд — людина зовсім іншого ґатунку. Проте не можна цього говорити хлопцю. Карлик і так уже посіяв достатньо сумнівів у його голові.— Не всі люди такі, якими видаються, а королевич має всі підстави поводитися обережно... але якщо зайти в цьому задалеко, недовіра отруїть душу, зробить її дражливою і лякливою...— («Таким був король Ейрис. Наприкінці навіть Рейгар це ясно бачив»).— Найкраще дотримуватися золотої середини. Нехай ті люди заслужать вашу довіру відданою службою... а коли таки залужать, будьте з ними щедрі та щирі.

— Я запам’ятаю,— кивнув хлопчина.

Королевичу віддали найкращого з трьох коней — великого сивого мерина, такого світлого, що здавався майже білим. Гриф з Гальдоном їхали поряд з ним на трохи менших конях. Добрі півмилі дорога тягнулася на південь попід високими білими мурами Волон-Териса. Аж нарешті місто залишилося позаду, а дорога повторювала річище Ройна, звиваючись через зарості верболозу, макові поля, попри високий дерев’яний млин, чиї лопаті, обертаючись, рипіли, як старі кістки.

До золотого загону, який розташувався на березі ріки, під’їхали, коли сонце вже котилося на захід. Такий табір схвалив би навіть Артур Дейн: компактний, упорядкований, з добрим захистом. Периметр був огороджений частоколом і обкопаний глибоким ровом. Рядами стояли намети, залишаючи широкі проходи. Виходки облаштували біля річки, щоб течія змивала всі нечистоти. Конов’язь була на півночі, а далі, ближче до води, паслася дюжина слонів, хоботами смикаючи очерет. Гриф схвально подивився на великих сірих тварин. «Жоден бойовий кінь у Вестеросі не зрівняється зі слоном».

По периметру табору виляскували на високих ратищах злототкані бойові штандарти. Під ними прогулювалися чатові, озброєні списами й арбалетами, перевіряючи, хто наближається. Гриф боявся, що під командуванням Гаррі Стрикленда, який завжди більше переймався тим, щоб підтримувати дружні стосунки, а не дисципліну, загін міг розслабитися, однак, схоже, Грифові хвилювання безпідставні.

Біля воріт Гальдон щось сказав сержанту варти, і на пошуки капітана послали гінця. Коли з’явився капітан, він був саме таким потворним, яким його і пам’ятав Гриф. Зморшкувате обличчя череватого і незграбного перекупного меча все було в старих шрамах. Праве вухо немов собака пожував, а лівого взагалі бракувало.

— Капітаном поставили тебе, Флаверсе? — мовив Гриф.— А я гадав, у золотого загону високі стандарти.

— Усе ще гірше, виродку,— сказав Франклін Флаверс.— Мене висвятили в лицарі.

Схопивши Грифа за передпліччя, він міцно його обійняв, аж кості хруснули.

— У тебе жахливий вигляд — навіть як на мерця, який уже дюжину років у могилі. Синя чуприна? Коли Гарі сказав, що ти приїдеш, я мало не обісрався. А ти Гальдоне, крижана ти поцька, як приємно тебе бачити! Досі ходиш, наче тобі палицю в сраку загнали? — Франклін нарешті обернувся до Грифа Молодшого.— А це, напевно...

— Мій зброєносець. Хлопче, це Франклін Флаверс.

Королевич, вітаючись, кивнув.

— Флаверс — байстрюче прізвище. Ви з Розлогів.

— Ага. Мати моя була пралею у Яблучнику, поки один з мілордових синів її не зґвалтував. Я так собі розумію, я — Фосовей брунатного яблука,— Флаверс жестом запросив їх заходити у ворота.— Ходімо зі мною. Стрикленд зібрав усіх офіцерів у себе в наметі. Військова нарада. Кляті волантисяни потрясають списами й хочуть з’ясувати наші наміри.

Вояки золотого загону сиділи біля наметів, граючи в кості, випиваючи й відганяючи мух. Цікаво, думав Гриф, чи багато з них знає, хто він такий. «Небагато. Дванадцять років — це чимало». Навіть люди, які разом з ним воювали, можуть не впізнати вогненнобородого лорда-вигнанця Джона Конінтона у цьому перекупному мечі на ім’я Гриф з його зморшкуватим, гладенько поголеним обличчям і синім фарбованим волоссям. Переважно всі гадають, що Конінтон допився до смерті в Лісі, потому як його з ганьбою вигнали з загону за те, що крав з військової скарбниці. Ця ганьба досі каменем лежала в шлунку, однак Вейрис наполягав, що це необхідність. «Не треба нам балад про шляхетну смерть в екзилі,— як завжди, манірно хихикав євнух.— Загиблих доблесною смертю довго пам’ятають, а злодіїв, пияків і боягузів швидко забувають».

«Що знати євнухові про чоловічу честь? — подумав Гриф. Він довго заради хлопця притримувався Павукового плану, але це не означає, що йому все подобалося.— Якщо я доживу до тої миті, коли хлопець сяде на Залізний трон, Вейрис заплатить і за цю зневагу, і ще багато за що. Побачимо, кого забудуть швидше».

Намет у головнокомандувача був злототканий, оточений колом ратищ із золотими черепами на верхівках. Один череп, більший за інші, був неправильної форми. Нижче виднівся інший, не більший за кулак дитини. «Мейліс Монстр і його безіменний брат».