Танок драконів - Джордж Мартін

Пропащий пан

«Не можуть вони ходити так довго»,— казав собі Гриф, міряючи кроками палубу «Сором’язливої панни». Невже вони втратили і Гальдона, як втратили Тиріона Ланістера? Невже його захопили волантисяни? «Слід було мені з ним послати Качура». Гальдону довіряти не можна: він уже це довів у Селорисі, дозволивши карликові втекти.

«Сором’язлива панна» стояла пришвартована у скромному куточку довгої хаотичної набережної, між перекошеним байдаком, який уже багато років не відходив від причалу, і яскраво розфарбованою баркою лицедіїв. Лицедії, галасливі й рухливі, постійно цитували якісь монологи і п’яні бували більше, ніж тверезі.

День стояв спекотний і паркий, як і всі дні відтоді, як випливли зі Скорботи. Нещадне південне сонце палило багатолюдну набережну Волон-Териса, та спека була найменшою з турбот Грифа. Золотий загін отаборився за три милі на південь від міста, набагато північніше, ніж очікував Гриф, а тріарх Малако виступив на північ з п’ятьма тисячами піхоти й тисячею кінноти, щоб відрізати їх від дороги, що веде в дельту річки. Данерис Таргарієн і далі на іншому кінці світу, а Тиріон Ланістер... а він може бути де завгодно. Дайте боги, щоб Ланістерова відрубана голова зараз уже була на півдорозі до Королівського Причалу, однак швидше за все, що він живий-здоровий десь неподалік пиячить, замисливши чергову підлість.

— Де, сьоме пекло, Гальдон? — почав нарікати Гриф до Лемори.— Скільки можна купувати трьох коней?

Вона знизала плечима.

— Мілорде, може, безпечніше було б лишити хлопця тут, на байдаку?

— Безпечніше — так. Мудріше — ні. Він уже дорослий, і він народжений пройти цей шлях.

Грифові вже набридли ці суперечки. Його вже нудило від необхідності ховатися, вичікувати, стерегтися. «Нема у мене часу стерегтися».

— Ми багато чим жертвували, щоб усі ці роки ховати королевича Ейгона,— нагадала Лемора.— Знаю, прийде час, він вимиє волосся й признається усім, але поки що рано. Тим більше в таборі перекупних мечів.

— Якщо Гарі Стрикленд замислив його скривдити, то скільки не ховайся на «Сором’язливій панні» — не допоможе. У нас є Качур. А Ейгон саме такий, яким повинен бути королевич. І це мають побачити усі — і Стрикленд, і решта. Це ж його військо.

— Його військо, куплене за гроші. Десять тисяч озброєних незнайомців, плюс табірні прилипки і повії. Досить одного, щоб довести всіх нас до біди. Якщо голова Гугора варта титулу лорда, то скільки заплатить Серсі Ланістер за законного спадкоємця Залізного трону? Ви цих людей не знаєте, мілорде. Ви з дюжину років не ходили в походи з золотим загоном, а вашого старого друга вже нема серед живих.

Чорне Серце! Коли востаннє вони з Грифом бачилися, Майлз Тойн був повний життя — важко повірити, що його вже немає. «Він тепер — золотий череп на ратищі, а його місце посів Безпритульний Гарі Стрикленд». Лемора має рацію, розумів Гриф. Хай ким були їхні батьки і діди у Вестеросі, до вигнання, тепер вояки золотого загону — найманці, а найманцям не можна довіряти. І все одно...

Уночі йому знову снився Скельний Септ. Сам-один, з мечем у руці, Гриф гасав від хати до хати, вибивав двері, піднімався сходами, перестрибував з даху на дах, наче почув далеке відлуння дзвонів. У голові гуло від низького мідного бомкання і срібного дзеленчання,— ця какофонія доводила до сказу, дедалі гучнішаючи, аж голова вже мало не лускала.

З дня Битви дзвонів спливло вже сімнадцять років, але і досі від калатання дзвонів у Грифа наче вузол затягується у животі. Люди кажуть, королівство пропало, коли на Тризубі упав королевич Рейгар від удару Робертового келепа, але Тризуба б і не було ніколи, якби у Скельному Септі грифон убив оленя. «Той подзвін того дня — по нас усіх. По Ейрису і його королеві, по Елії Дорнській і її маленькій донечці, по кожному вірному чоловікові і кожній чесній жінці в Сімох Королівствах. І по моєму срібному королевичу».

— За планом королевич Ейгон мав признатися, коли ми будемо вже в королеви Данерис,— казала тим часом Лемора.

— Тоді ми вважали, що дівчина вирушить на захід. Наша королева драконів спалила цей план на попіл, а ми через того тлустого блазня в Пентосі вхопилися дракониці за хвіст і до кісток пропекли собі пальці.

— Іліріо не міг знати, що дівчина вирішить залишитися в Невільничій бухті.

— Так само він не міг знати, що король-жебрак загине замолоду чи що хал Дрого не набагато його переживе. Дуже мало з того, на що розраховував товстун, справдилося,— Гриф схованою в рукавичку долонею поплескав по руків’ю меча.— Я багато років танцював під дудку товстуна, Леморо. І чим це нам допомогло? Королевич уже дорослий. Його час...

— Грифе! — загукав Яндрі, перекрикуючи калатання балаганного дзвона.— Гальдон іде.

І справді повернувся Гальдон. Недомейстер, розпашілий і брудний, прямував набережною до причалу. Під пахвами його легкої лляної сорочки виднілися темні від поту кола, а довге обличчя мало такий самий кислий вираз, як і в Селорисі, коли Гальдон повернувся на «Сором’язливу панну» і зізнався, що карлик зник. Однак Недомейстер вів трьох коней, а це головне.

— Приведи хлопця,— мовив Гриф до Лемори.— Перевір, чи він готовий.

— Як скажете,— незадоволено озвалася вона.

«Так тому й бути». Він прихилився до Лемори, але це не означає, що йому потрібна її згода. В її завдання входило вчити королевича основам Віри, і вона цим і займалася. Але скільки не молися, а самими молитвами на Залізний трон його не всадовити. Це вже завдання Грифа. Одного разу він уже підвів королевича Рейгара. І його сина він не підведе, поки живий.

Гальдонові коні йому геть не сподобалися.

— Кращих не міг знайти? — дорікнув він Недомейстру.

— Кращих не міг,— роздратовано озвався Гальдон,— і ліпше не питайте, скільки вони коштували. Коли на тому боці ріки гуляють дотраки, половина Волон-Териса вирішила виїхати подалі, тож ціни на коней ростуть день у день.

«Слід було мені самому йти». Після Селориса він не міг уже довіряти Гальдонові, як раніше. «Карлик своїм балакучим язиком заговорив його, і Гальдон дозволив йому одному піти в бордель, а сам, телепень, залишився на площі». Хазяїн борделю запевняв, що карлика забрали, погрожуючи мечем, але Гриф так до кінця в це і не повірив. Куць достатньо розумний, щоб