Відірвана від коренів - Наомі Новік

закричала; почувся гуркіт падаючих крісел. Я закрилася від шуму зовні. І дозволила заклинанню котитися далі, разом з моїм співом, виливаючи потік магії і відчуваючи страх, який не покидав нижню частину мого живота. Серце-Дерево продовжувало зростати, розправляючи величезні срібні гілки через весь зал, сягаючи стелі і одіваючись в срібне листя, що шелестіло, і у фрукти з жахливим запахом. Мій шлунок перевернувся один раз, а потім голова Яноша прокотилася через траву перед моїми ногами, і вдарилася об виступаючі корені.

Всі скрикнули і хто міг відсахнувся до стін, але навіть там моя ілюзія діставала їх, все навкруги зникало і розчинялося. Стіни зникли, змінившись лісом і дзвінкими звуками ударів стальних мечів. З'явився Марек, раптово вражений тривогою, піднімаючи меч: срібний богомол був поруч і рвався до нього. Коли кігті вдаряли по його плечах, вони вони зішрябували позолоту з його блискучої броні. Трупи дивилися з трави навколо його ніг.

Пелена диму подрейфувала по моїх очах, почувся раптовий тріск вогню. Я повернулася до стовбура, Серкан теж був там, потрапивши в дерево і срібна кора намагалася поглинути його, і промовив: «Тепер, Агнешка», — в той час як вогонь-серце палав червоним між моїми пальцями. Інстинктивно я наполовину потягла руку до нього, пам'ятаючи страх і біль, і на хвильку — на якусь одну мить, він не був ілюзією взагалі, я ніби знову опинилася там. Він насупився на мене злякано; його очі казали, що ти робиш, дурна? І це було його лице, так чи інакше; він справді хотів, щоби очищающий вогонь закипів між нами, і все зникло; і знову постало ілюзією у вогні.

Я опустила руки на стовбур серце-дерева, кора згорнулася і розкололася, як шкіра перестиглого помідора. Кася була поруч зі мною, реальна; стовбур був розколотий і відкритий від зусиль її рук. Вона ламала дерев'яну скриню, і королева, похитуючись, вийшла вперед, її руки просягнулися назустріч нам, просячи про допомогу, її обличчя раптово ожило і було повне жаху. Ми підхопили її і витягнули звідти. Я чула як Сокіл вигукує заклинання вогню, а потім я зрозуміла, що він кличе справжній вогонь, і що насправді я не у Вуді. Ми були в королівському палаці…

Як тільки я дозволила собі це згадати, заклинання ілюзії вирвалося з моїх рук. Дерево згоріло в повітрі; пожежа в коренях помітно пройшлася уздовж них і розійшлася по дрібніших. Трупи опустилися крізь землю, з останнім проблиском на обличчях, і біла мармурова підлога зімкнулася над ними. Я спостерігала за цим зі сльозами, які текли по моєму обличчю. Я не думала, що згадаю солдат настільки добре, і відтворю багатьох з них. Потім останні листки-тіні прояснилися, і я знову опинилися в палаці, перед престолом і королем, в шоці від показаного.

Сокіл повертався, дивлячись навколо себе, і задихався, вогонь як і раніше потріскував в його руках і сипав іскрами на мармурову підлогу; Марек також хитався і шукав противника, якого більше не було. Меч був заплямований, але його обладунки були яскравими і неушкодженими. Королева стояла посеред цього безладу, широко розкривши очі. Придворні притискалася до стін і неохоче відходили від них один з одним, так далеко від нас і від центру приміщення, як тільки могли бути. А я опустилася на тремтячі коліна, руками охопивши живіт і відчуваючи нудоту. Я ніколи не хотіла піти туди знову, у Вуд.

Марек оклигав першим. Він підійшов до трону, і його груди ще здіймалися.

— Це те, від чого ми її врятували! — закричав він на батька. — Зло, яке ми подолали, щоб дістатися до неї, ціна, яку ми заплатили, щоб врятувати її! Такому злу ви послужите, якщо… Я не буду дивитися на це! Я буду…

— Достатньо! — заревів на нього король: він був блідий і з тремтячою бородою.

Обличчя Марека було запеклим і бажало застосування насильства, спрагле до битви. Він все ще тримав меч. І зробив крок до трону. Очі короля розширилися; червоний гнів спалахнув у його щоках, і він підкликав своїх охоронців; їх було шість поряд з ним на помості.

Королева Ганна раптом скрикнула,

— Ні!

Марек повернувся, щоб подивитися на неї. Вона зробила незграбний крок гойднувшись вперед, і тягнучи ноги, як ніби їй доводилося докладати зусиль, щоб перемістити їх. Марек подивився на неї. Вона зробила ще один крок, і схопила його за руку.

— Ні, — повторила вона, потягнувши його руку з мечем вниз, хоч він не ворухнувся. Він чинив опір, але коли вона підвела очі на нього, його обличчя раптом стало обличчям хлопчика, який дивився на неї зверху вниз. — Ти врятував мене, — сказала вона йому. — Маречек. Ти вже врятував мене.

Його рука опустилася, і все ще тримаючись за неї, вона повільно повернулась до короля. Він дивився на неї зверху вниз. Її обличчя було блідим і красиво окресленим у хмарі короткого волосся.

— Я хотіла померти, — сказала вона. — Я так хотіла померти. — Вона зробила ще один крок і опустилася на широкий поміст, на сходи, і потягнула Марека до себе; він опустив голову і втупився у підлогу. Але вона продовжувала дивитися на короля. — Вибач йому, — сказала вона королю. — Я знаю закон. І готова померти. — Її рука міцно тримала Марека, щоб він не рвонув нею. — Я королева Пільни! — сказала вона голосно. — І я готова померти за свою країну. Але не як зрадник.

— Я не зрадник, Казимир, — сказала вона, простягаючи іншу руку. — Він викрав мене. Він схопив мене!

Нарікання почулося через весь зал, і швидко зростало, як річка в повінь. Я підняла втомлену голову і нерозуміюче подивилася навколо. Лице Алеш, коли я подивилася на неї, було насупленим. Голос королеви тремтів, але був досить голосним, щоб піднятися над шумом. — Дозвольте мені бути вбитою через зараження, — сказала вона. — Але Бог вищий свідок за мене! Я не залишала свого чоловіка і