Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Він тихенько свиснув, і з лісу негайно вибігли двоє коней.
– Це моя! – вигукнула Ліка, на мить підбадьорившись, і спритно вскочила на невисоку руду кобилку з короткою гривою.
– Далі поїдите самі, а я повернуся назад, – сказав Ренальд, – Вам потрібно їхати весь час на південь, нікуди не звертаючи...
– На південь? – з легкою панікою запитала Інга, – це куди? А якщо сонце не зійде? А компаса в нас немає...
Ліка позіхнула, зручніше вмощуючись у сідлі.
Ренальд усміхнувся, дістав щось з-під одягу і простягнув Інзі.
– Ось візьми... З ним не заблукаєте.
У руках дівчини опинилося відполірований металевий диск, підвішений на простий чорний шнурок.
Вона здивовано покрутила його в пальцях.
– І як працює цей гаджет? Тобто, навігатор, тьху ти, тобто дороговказ...
– Він заговорений на пошук потрібного шляху. Звернете не туди, металевий диск стане гарячим. А продовжите їхати у невірному напрямку – розжаритися як вогонь.
– Ага, тобто, якщо будемо їхати правильно, то залишиться холодним?
– Вірно... А ще він відлякає від вас диких тварин.
– Як?
– Своєю енергією. Жоден хижий звір не наблизиться.
– Це добре!
Інга повісила шнурок на шию, зачепила долонею статуетку в кишені й мимоволі здригнулася.
– Тільки я верхи їздити не вмію, – попередила вона, застібаючи куртку до самого підборіддя.
– Доведеться вчитися на ходу…
Ренальд підкинув дівчину в сідло, показав, як правильно тримати повід і махнув рукою вперед:
– Вам туди! Запам'ятай ім'я: Маріл, головний мудрець Уаджита...
– Та пам'ятаю, пам'ятаю, – пробурчала Інга, інстинктивно стискаючи клаптик жорсткої гриви на конячому загривку, щоб впевненіше почуватися в сідлі.
– І постарайтеся якнайшвидше оминути нічийні землі! – дав останнє напуття Ренальд, – і не чіпайте водоспад…
Повернувся і, не прощаючись, швидким кроком рушив кудись у ліс.
Ліка та Інга переглянулися.
– А може поїдемо подалі і трохи поспимо? – Ліка знову потерла очі.
– Ні, треба швидше потрапити туди, де є стіни і дах.
Вона смикнула поводи. Кінь струснув головою і різко рушив уперед.
Деякий досвід їзди верхи Інга вже мала, але одна справа – їхати разом із Ренальдом і зовсім інша – самостійно.
Вона похитнулася в сідлі й відчула, що сповзає вправо...
– Тримай спину рівною, – порадила Ліка, – а руки розслабленими. І повід не смикай. Коні цього не люблять... Коліна стисни...
Інга фиркнула, але послухалася, розуміючи, що у верховій їзді, ясна річ, Ліка розбирається набагато краще.
