Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
– Що ти знаєш про себе?
– Ну й питаннячко! Про себе я знаю все! – зі сміхом відповіла дівчина й одразу ж насупилася, – ну... крім, мабуть, того, хто мої батьки... Я виросла в дитбудинку, – і, зметикувавши, що мудрець з іншого світу навряд чи знає, що таке дитячий будинок, пояснила:
– Це таке моторошне місце, куди потрапляють діти, покинуті батьками, діти, у яких нікого немає.
– А з яких причин батьки кидають своїх дітей? – з непідробною цікавістю спитав Маріл.
Як і всякий мудрець він готовий був невтомно осягати грані інших світів, щоб краще зрозуміти глибини світобудови.
– З різних причин. Немає грошей на утримання, або дитина народилася калікою, або дитина небажана... Дуже довго розповідати, насправді... Ось і я така покинута дитина, але, на щастя – не каліка і не потвора.
Маріл не став більше розпитувати. Простіше знову ввести дівчину в транс і зчитати інформацію безпосередньо з її пам'яті. Але робити цього зараз Маріл не став. Швидкий повторний вплив матиме руйнівні наслідки, якщо застосувати його до розуму, не захищеного магією.
– Добре. Поки можеш відпочивати... Але ось що я тобі скажу. Імовірно, мені вдасться повернути тебе додому, і досить скоро!
Він навмисне сказав про це, щоб оцінити її реакцію.
– Додому? Без Ліки? – взвилася Олеся, – Дзуськи тобі! Я її у вашому дурному світі не залишу!
– Отже, доля другої дівчини тобі байдужа? – уточнив Маріл.
– Ні, але я не можу відповідати за бажання Інги, я її знаю всього два дні, і то тому, що ми разом вляпалися в неприємності. Точніше, ми через неї і вляпалися... А з Лікою я дружу все життя, вона мені як сестра, зрозуміло?
– Зрозуміло.
– То я можу йти?
– Іди. Але про повернення додому все ж подумай...
– Без Ліки навіть думати не стану! – роздратовано відрізала Олеся і попрямувала до виходу.
Мудрець не захотів зараз лякати дівчину, розповідаючи їй про те, наскільки згубним може стати її перебування в іншому світі занадто довго. Час ще є.
Маріл дістав мідне кругле дзеркало, відкрив флакон із чорною рідиною і хлюпнув кілька крапель на відполіровану до блиску поверхню. Це була єдина можливість подивитись, перебуває Адвіан у межах Уаджита чи ні.
Але в королівстві принца вже не було.
Маріл повільно провів пальцями по різьбленому огранюванню дзеркала, а потім підвівся і пішов у маленьку кімнату за стелажами, де зберігалися найцінніші манускрипти.
