Тварина, обдарована розумом - Робер Мерль

— Гаразд, — мовив Севілла. — Чи всі погоджуються з таким тлумаченням? Сімоне?

— Я погоджуюся, — озвався той, і Меггі по-змовницькому усміхнулася йому.

— Я не мораліст, — сказав Севілла. — Не можу сказати, чи той факт, що перша пара дельфінів, яка навчилася розмовляти людською мовою, приймає моногамію західної людини, означає прогрес, чи ні. Але для нас ця мутація є серйозною перешкодою й висуває складну проблему. Що ж нам тепер робити, щоб Бі й Фа передали свої знання іншим дельфінам?

Пронизливо задзеленчав телефон, і Севілла роздратовано кинув Меггі: «Мене немає, хто б не телефонував». Меггі підвелася, попростувала до столика з телефоном.

— Алло? — промовила вона офіційним тоном, яким завжди розмовляла по телефону. — На жаль, це неможливо. Професор Севілла на нараді. Якщо ваша ласка, зателефонуйте йому пізніше. Я глибоко засмучена, місіс Джілкріст…

— Місіс Джілкріст! — вигукнув Севілла, рвучко схопившись із місця, що аж стілець гепнув на підлогу. Не піднімаючи його, професор великими кроками попрямував до телефону й майже видер трубку з рук Меггі.

— Місіс Джілкріст, Севілла… Коли? Вчора пообіді? Але ж це максимум!.. Жахливо! Я не знаходжу слів, щоб вам сказати… Як він сприйняв це? Так, я знаю, він вельми хоробрий… Хай не турбує вас штраф, я його заплачу… Ну що ж, скажімо, це буде позика, яку він віддасть мені, коли повернеться з в’язниці… Ні, ні, дарма… Так, я напишу йому, так, неодмінно. Перекажіть йому, що я піду на побачення з ним, як тільки одержу дозвіл. Ще сьогодні я поклопочуся про це.

Севілла поклав трубку й обернувся до колег. Він зблід, очі в нього були невиразні.

— Вчора Майкл одержав максимум, — промовив хриплим голосом Севілла, — п’ять років в’язниці й десять тисяч доларів штрафу.

Навесні 1972 року югославський філософ Марко Льєпович писав з Каліфорнійського університету, де він читав лекції про Гуссерля, до свого приятеля з Сараєва, ділячись з ним своїми роздумами.

«Президентські вибори, що відбудуться наприкінці нинішнього (1972) року й про які я вам скажу кілька слів трохи пізніше (їхня зав’язка мені видається дивною й симптоматичною), у мене викликають знову те почуття, яке я відчував дев’ять років тому, коли вбили Кеннеді. В тому, що в Далласі внаслідок темних поліцейських махінацій вбито великого політичного діяча, нічого немає дивного: така драма могла розігратися в будь-якій країні планети. На мою думку, непокоїть пасивність і податливість, що їх виявили американці цього разу. Бо справді, вони люди чудові: прості, шляхетні, гостинні, доброзичливі в стосунках з людьми, дисципліновані в суспільних відносинах, дуже старанні в виконанні службових обов’язків. У них великий досвід у всіх галузях, не кажучи вже про їхнє чудове здоров’я, за яке вони завдячують спортові й найвищому життєвому рівневі в світі. Однак з політичної точки зору ці люди залишаються дітьми. Вони дозволяють маніпулювати собою і впливати на себе з дивовижною легкістю. Скажімо, що було вбито улюбленого поважного президента в якійсь європейській країні, що вбивцю допитали, але ніякого сліду не залишилося від цього допиту (місцева поліція не має коштів, щоб придбати магнітофон), що цього злочинця, в свою чергу, вбиває гангстер, зв’язаний з поліцією, то цього було б достатньо, аби негайно збентежити громадськість, котра не допустила б ніяких офіційних спроб усе згладити доповіддю Уоррена. У Сполучених Штатах через апатію громадськості могла з’явитися не тільки доповідь Уоррена, а й усю справу ледь не поховали. І якщо, врешті-решт, вона знову випливла на поверхню, то занадто пізно — й, на мою думку, без будь-якого політичного ефекту. Сталося це тому, що змовники внаслідок надмірної обережності знищили одного за одним чотирнадцять важливих свідків драми. Ця низка насильницьких смертей розбудила громадськість, але надто скромно, а в Європі тільки одне знищення гаданого вбивці якимось гангстером-поліцаєм зворушило б маси.

З наближенням президентських виборів нині я знову з такою ж самою тривогою бачу цю податливість американського народу. Зараз на моїх очах відбувається подія, яка радше нагадувала б фарс, коли б не була такою жахливо загрозливою. Американській громадськості продають як майбутнього кандидата в президенти голлівудського актора Джіма Крунера. Я не гадаю, що коли-небудь ти бачив у Сараєві фільм, в якому цей актор грав, але тут він широко відомий. Зовні Крунер ще схожий на Джеймса Стюарта й Гарі Купера. Високий, стрункий п’ятдесятирічний атлет із ледь посивілим чубом, з усмішкою, сповненою меланхолійної доброти, виглядає, ніби на своїх широких плечах несе тягар усього роду людського. Для американок він одночасно брат, батько й чоловік, втілення благодушної мужності в трьох особах, широкі груди, на яких можна добре поплакати. Він для всіх сильна, спритна й уміла людина, котра з небагатослівним жартом на устах відбирає бідолашну білявку в п’ятдесяти індіанців, що наготувалися її зґвалтувати.

На жаль, провіденційний герой не вдовольняється лише тим, щоб серед пустелі рятувати героїнь з робленими кучерями. Крунер готується рятувати Сполучені Штати Америки (й, отже, вільний світ) від небезпеки, що їм загрожує. Це приголомшує, здається неймовірним європейцеві, проте Крунер має багато шансів бути обраним у президенти. Власне, все почалося в листопаді 1966 року, коли актора Рейгана, що рекламував по телебаченню якийсь гатунок сигар, обрали губернатором Каліфорнійського штату. Операція Крунера є логічним продовженням операції Рейгана. Не відаю, які сили штовхають Крунера на пост президента Сполучених Штатів. Однак, либонь, ці сили мають бути вельми могутні. Вони можуть витрачати на нього нечувані кошти, бо місце, яке продається, коштує дорого. За Крунером стоїть могутня машина, до якої входять і рекламне агентство, й прес-бюро, й «мозковий трест». Якщо вірити чуткам, які поширюються тут і навіть потрапляють на сторінки газет, фільм, який розхвалює Джіма Крунера — державного діяча, коштував сто п’ятдесят тисяч доларів і демонструвався приблизно сорок разів за різними телевізійними програмами (політику тут продають телеглядачам, наче мило); година передачі коштує сім тисяч доларів (фільм іде близько години). Таким чином, усе це разом склало двісті сорок тисяч доларів. Та це ще початок: уже рекламують новий кінофільм. До того сорока мільйонам осіб розіслано розкішну ілюстровану брошуру про життя, боротьбу й ідеали Джіма