Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

Джульєта Андромеда Мао – детектив вдивлявся в записи про її навчання і роботу. Талановита пілотиня пінаса6 – струнка дев’ятнадцятирічна красуня з довгим волоссям на знімку – стояла з шоломом під рукою, одягнута у виготовлений на замовлення скафандр і посміхалася так, ніби її щойно поцілував Всесвіт. З опису, вона щойно виграла перше місце в чомусь під назвою «Періш/Дорн 500 к». Швидкий пошук допоміг зрозуміти, що це якісь перегони, в яких можуть дозволити собі брати участь лише справді багаті люди. Її пінас – «Рейзербек» – побив попередній рекорд і утримував його два роки поспіль.

Детектив сьорбав віскі і дивувався: що могло статися з дівчам з грошима та владою, які дозволяли мати судно, на якому вона сюди прилетіла?

Від участі у дорогезних перегонах до повернення домів у ящику зі зв’язаними руками шлях не близький. Чи мо, не такий вже й довгий.

– Бідне багате дівча, хєрово бути тобою, – мовив нарешті Міллер екранові, – зуб даю.

Він закрив файли і пив тихо і серйозно, споглядаючи чисту стелю над собою. Стілець, на якому, бувало, сиділа і розпитувала про роботу Кандес, лишався порожнім, проте детектив бачив її виразно. Нема дружини, нема з ким потеревенити – отже, правду визнати легше: вона лишалася самотньою.

Уявна Кандес закотила очі.

За годину кров добряче змішалася з алкоголем і вимагала їжі, тож він розігрів миску справжнього рису з несправжніми бобами. Дріжджі та гриби можуть набувати будь-якої форми, якщо спочатку добряче хильнути. Прочинивши вхідні двері, він вечеряв і спостерігав за вуличним рухом, який через невеликі розміри Церери трохи загинався догори. Друга зміна рушала до станції транспортної системи назустріч таким самим робітникам, що виходили зі станції. Хлопчик чотирьох та дівчинка восьми років, що жили на дві квартири далі, з криками, обіймами, обопільними звинуваченнями та сльозами зустрічали батька. «Небесне» склепіння – незмінне, статичне, обнадійливе – мовчки бовваніло в обіймах ліхтарів. Горобець пурхнув у тунель таким гвинтом, як ніколи б не зміг зробити на землі – якщо вірити Ґейвлоку. Міллер кинув птасі ерзац-боба. Він намагався міркувати про дівчину Мао, але до правди вона його не обходила. Щось відбувалось зі злочинними кланами і це турбувало його значно серйозніше. Пригоди Жулі Мао? Абсолютно вторинні.

РОЗДІЛ 3. Голден

Після двох діб підвищеної гравітації Голдену боліло все: коліна і спина, шия і голова на ній. Ноги. Бісові ноги. Він походжав біля люку, що вів до кубрику «Лицаря», аж тут Наомі піднімається драбиною з вантажного відсіку. Посміхнулася і жестом показала, що все в порядку.

– Рятувального меха7 принайтовано. Реактор розігріто. Ми готові до вильоту.

– Добре.

– Пілота вже нам дали? – уточнила дівчина.

– Алекс Камаль якраз мав заступати на зміну, отже, він наш. Я б радше волів мати Валька. Йому як пілоту, звісно, до Алекса далеко братися, але він мало розмовляє, а в мене зараз макітра лусне.

– А мені Алекс подобається. Він запальний.

– Я не знаю, що ти маєш на увазі під словом «запальний», але якщо це означає «Алекс», то це мене допікає.

Голден почав підніматися драбиною до ходової рубки і кокпіту. У сяючій чорноті вимкнених панелей керування відображення Наомі посміхнулося у нього за спиною.

Старпом не міг добрати, яким чином жителі Поясу астероїдів, тоненькі, як олівці, так швидко адаптувалися після підвищеної гравітації? Десятиліття практики та планове схрещування, ось як.

У рубці Голден прив’язався до протиперевантажувального крісла біля командної консолі і матеріал крісла прилаштувався до обрисів його тіла. Під половинним прискоренням, яке тримала Аде для маневру зближення, Джим тихенько застогнав.

Металеві і пластикові перемикачі, створені протистояти високому перевантаженню та сотням років експлуатації, клацали з різким, гострим звуком. «Лицар» відповідав мережею мерехтливих індикаторів та ледь чутним гулом. За хвилину Джим відволікся на ріденьку чорняву чуприну Алекса Камаля, за тою послідувало кругле енергійне обличчя, темно-коричневий колір якого не змогли відбілити навіть роки, проведені на борту суден. Будовою марсіянин був кремезніший за астероїдян та стрункіший порівняно з землянами. Льотний комбінезон прилягав до талії, яка трошки розрослась з тих пір, як пілот закинув регулярні тренування марсіянського космічного флоту.

– Як сам, старпоме? – награно протягнув він. Стародавня говірка дикого Заходу, притаманна жителям долини Маринера, чіпляла Джима за живе. Вже сотні років на Землі не існувало ковбоїв, на Марсі не було й стяжки трави поза атмосферними куполами, а коней – поза зоопарками. Долину Марінера, власне, заселили вихідці зі східної Індії, Китаю та лише дрібка техасців. Та їх протяжна балачка виявилась вельми заразною. Теперки усі там так і розмовляли.

– Як наш бойовий кінь?

– Чотенько. Нам треба план польоту скласти. Аде приведе нас до відносної зупинки хвилин за… – Камаль кинув оком на таймер, – сорок. Отже, варто поспішати.

– Я хочу вилетіти, зробити справу та привести «Кента» на Цереру ще до того, як він проіржавіє.

– Прийнято, – Алекс підтвердив отримання наказу і піднявся в кабіну.

У вусі старпома тренькнуло, і голос Наомі повідомив, що Амос і Шед вже на борту і всі готові.

– Дякую, чекаємо лише на Алексів польотний план.

Команда була мінімально-необхідною: за командира Голден, Алекс відвезе їх туди й назад, Шед – на випадок якщо буде кого лікувати, а Амос з Наомі підбиратимуть придатні рештки корабля, якщо рятувати буде нікого.

Досить скоро Алекс викликав:

– Чотири години польоту «чайником», використаємо 30% реактивної маси з повних баків. Повний час місії 11 годин.

– Прийнято, дякую Алекс, – відповів Голден. «Чайником» – по-флотськи звався такий режим польоту, при якому використовувалися лише маневрові двигуни, що випускали з дюз надкритично перегріту водяну пару. Термоядерний двигун використовувати так близько від «Кентербері» було небезпечно, та й загалом неефективно на таких відстанях.

– Роблю запит на вихід з конюшні, – Джим повідомив команду по системі гучного зв’язку і перемкнувся на зовнішній канал: – Тут Голден. «Лицар» готовий до польоту.

– Добре, Джиме, вперед, – Макдовел віддав наказ. – Аде нас зараз зупинить. Будьте там обережними, хлоп’ята. Шаттл річ коштовна, та й Наомі я завжди цінував.

– Прийнято, капітане, – відповів старпом і знову перемкнув мікрофон на «Лицаря»: – Алексе, вперед, виводь нас.

Потім відкинувся у кріслі, слухаючи, як скрипить металом і керамікою