Термінатор - Ренделі Фрейкс

Різ зрозумів, що цей упосліджений пияк не становить небезпеки. На нього можна не звертати уваги. «Ворушися, Найде, — подумки квапив він себе. — Підводься, солдате! Годі валятися!»

Щоб випростатися на повний зріст, йому довелося напружитися. Ноги ще не слухалися, коли він хитаючись відійшов з відкритого місця в рятівну тінь. Кайл уважно озирався. Будинки, будинки. Бетон, цегла. Шибки цілі. Вулиці освітлено. У кінці провулку мерехтіння жовтавих і червоних вогників. Невже це автомобілі? Довоєнна Америка! Краса!

Кайл зосереджено потер садно на плечі. Шкіру здерто. Цим місцем він проїхав по асфальту. Матеріалізація розпочалася зависоко. Часу в техніків було обмаль і вони не встигли ґрунтовно вивчити прилади темпорального переміщування. Могло статися й гірше. Скажімо, матеріалізуєшся й бачиш, що ти по коліна вгруз в асфальт.

Тіло вкривали залишки білого порошку, що застосовувався для поліпшення провідності. Кайл розпочав витирати розводи мокрою долонею.

Його справа — солдатська. Питань він не ставив.

Сказали — знімай одяг. Добре.

Сказали — підеш сам. Як треба, то треба.

Не дозволили брати із собою зброю. Ото вигадали! А дзуськи! І тут довелося підкоритися. Метал, кажуть, не підлягає хронопортації. Дідько з ним! Він звичайний вояк, технікам видніше. Шкода, що в нього немає зброї. Пальці мимоволі стиснулися, неначе він тримав у руках свій плазмовий випромінювач «вестингауз М-25».

Різ підвів очі. Небо над багатоповерхівками чисте. Про летючих Мисливців-Убивць ще ніхто й не чував. Звідки їм тут узятися? Але Кайл і надалі насторожено вивчав небо — звичка, яка не раз рятувала йому життя. Невже в них немає хоча б літальних апаратів типу «7»? Гелікоптерів? Мабуть, є. Утім, хтозна. Історія для солдата— суцільний морок. Хіба можна запам’ятати, хто що винайшов? Довоєнний період здавався Різові розсипаною головоломкою. Усе своє нетривале життя він прожив серед уламків того, що було колись цілим.

Мабуть, під час матеріалізації найбільше постраждала голова. Різ змусив себе упорядкувати думки. Обміркувати ситуацію. Прийняти першочергові рішення.

Отже, перше. Потрібен одяг.

Друге. Зброя.

Третє…

— Слухай-но, друзяко, — прохрипів пропитий голос.

Різ уже встиг забути про п’яницю.

— Оце тобі гроза, матері твоїй так, — вирішив розпочати розмову Шанц. «Розмовляє англійською, — зазначив Різ, — з американським акцентом».

Він підскочив до Шанца, який розпростерся на порозі своєї халупи, точніше того, що від неї лишилося.

— Роздягайся! — наказав Кайл і потяг Шанца за рукав куртки.

— Що-о-о?

— Мерщій!

Щоб волоцюга краще розчовпав, Різ пригрозив йому кулаком. Той і сам зрозумів, що діло швах, і не примушував себе прохати двічі.

— Не бий мене, — благав бідолаха.

Запаморочений алкоголем Шанц так і не прочумався. Він довго й без успіху боровся з блискавкою на штанях, але розв’язання цього технічного завдання на цей момент було йому не під силу. Різ, не зволікаючи, сам стягнув з нього брудні штани. Від них смерділо, хоч починай блювати, але Різові було не до таких дрібниць.

Перед зовсім затурканим Шанцом, неначе мара, то з’являлася у фокусі, то зникала якась фігура. Здається, молодий хлопець. Років двадцять-Двадцять п’ять. А поглянеш в очі — п’ятдесят. Дивні такі очі, неначе в старого, з яким багато чого трапилося в житті. В обличчі хлопця було щось таке нетутешнє, від чого по спині Шанца побігли сироти, і він остаточно вирішив прикусити язика. Хтозна, може мовчазна покірність збереже йому життя.

Різ уже натягнув штани і застібав куртку, аж раптом шосте відчуття підказало йому, що поруч небезпека. Звичка стежити, вдивлятися, прислуховуватися стала його другою натурою, тому що там, звідки він прийшов, смерть чигала на людину на кожному кроці.

Різ обернувся, щоб побачити вулицю наприкінці провулка, і поквапливо нахилився. Яскравий промінь нишпорив мурованими стінами, підкрадаючись до Різа. Мить — і він заметушився в колі світла, наче велетенська комаха. Цей сліпучій промінь ішов від чорно-білої машини, в якій сиділо два чоловіка у формі.

Поліція. Вороги! Дочекався. Якби він стільки проваландався там, у себе, від нього не залишилося б і мокрого місця. Блискавично оцінив ситуацію. Йому потрібне все те, що має патруль: машина, зброя, радіозв’язок. Але поки він неозброєний, про сутичку годі й думати. Лише відступ! Різ слизнув у чорне провалля поміж сусідніми будинками.

Відступ! Як часто він чув це слово там, на війні, відходячи з передової з пораненим товаришем на плечі! «Відступ», — лунало в гуркоті далекого бою. Тепер він відчув це слово у роботі двигуна патрульної машини.

Сержант Майкл Найдефер марно спрямовував прожектор у темні надра провулку. Це ж треба, щойно хлопець був у нього на гачку і ось маєш!

— Накивав п’ятами, — визнав сержант свій огріх. — Їдь з іншого боку, а я понишпорю тут.

Новачок Льюїс, його напарник, слухняно кивнув. Найдефер вистрибнув з машини, тим часом витягуючи пістолет. Під виття сирени та блимання червоно-синього ліхтаря машина виїхала з провулку. Різова голова майнула на пристойній відстані від поліціянта, там, де провулок перетинала вузька алея. Сержант набрав у легені повітря і чкурнув до перехрестя.

Різ почув, як від’їхала машина. Тупіт переслідувача свідчив про те, що обставини складалися сприятливіше, ніж могло статися. За ним гнався лише один. З ним він упорається і, таким чином, вирішить головну проблему. Зброя!

Різ ступав босяком на бите скло, тамуючи біль зусиллям волі. На заваді йому стало сміттєзвалище. Одним стрибком подолавши перешкоду, він дременув у глиб провулка. Гулькнув за ріг і остаточно зник з очей поліціянта.

Найдефер, хекаючи та віддихуючись, зменшив темп. П’ятнадцять років зловживань дешевою кавою та тютюном зробили свою справу. Але загальмував сержант навіть не тому, що остаточно виснажився. Просто не подобалася йому ця пригода. Він вилаявся. Проґавив засранця, а тепер вештайся смітниками, немов пацюк, та ще й уколошкають залюбки в цьому кам’яному мішку. Влаштовувати крос такою місцевістю за його жебрацьку платню… Та кому це потрібно? Якби ж йому платили за такі подвиги!

Сержант зняв пістолет із запобіжника й поплентався до повороту. Скочив за ріг, тримаючи пістолет у витягнутій руці, іншою рукою прикриваючи живота. Ні душі. З побоюванням Найдефер ступнув у незатишне темне черево алеї та із завмиранням серця затримався біля великих сміттєвих контейнерів. Усередині не сховатися — ущерть набиті відходами, а ось поміж ними цілком може причаїтися людина.

Найдефер обіруч стиснув пістолет, напружено розглядаючи простір між ящиками. Нічого цікавого, лише якісь цурпалки.

Саме там, куди вдивлявся сержант, і зачаївся, влипнувши в стінку бака, Кайл Різ, що не зводив очей від наведеного на нього пістолета. Модель старенька, але зброя в чудовому стані, напевне, щойно з конвеєра. Зброя була добре відома Різові. «Сміт-і-Вессон» тридцять восьмого