Термінатор - Ренделі Фрейкс
Дел отетерів від такого нахабства. Оскаженівши, він ударив по центру керма. Виття сирени підняло б і мерців з того світу. «Шмаркач уже мабуть штани закаляв», — подумав Дел, і знову подивився в дзеркальце. Але хлопчина навіть убік не відскочив. Не звертаючи жодної уваги на величезний сміттєвоз, він і надалі зрошував асфальт.
Розлючений Дел повернув назад, а молодик і не думав рушати з місця. Бісів недоумок! Нехай лише здибається йому на зворотному шляху — Дел навчить його пристойно поводитись.
На бампері в нього красувалася табличка: «Ця власність застрахована компанією «Сміт і Вессон»[1]. І це було не пусте базікання. Нехай Дел тягав за собою придбаний у шваґра за сімдесят доларів пістолет двадцять другого калібру, нехай досі стріляти йому доводилося тільки по пивних бляшанках. Щоб узяти на мушку й натиснути спусковий гачок, багато розуму не треба. Дел перейшов асфальтову доріжку, прямуючи до сміттєвих контейнерів.
У вухах знову залунала мелодія у виконанні Бі Бі Кінга.
Дел уже почав було заспокоюватися, аж раптом згадав, як так сталося, що він почав тягати із собою зброю. Справа не лише в тому, що різанина і з’ясування стосунків між бандами стали в парку буденною справою. Він сам якось потрапив у халепу. Сталося це тижні за два-три по тому, як його прийняли на роботу. Уночі, приблизно в цей самий час і навіть у цій частині парку. Він підіймав бак, щоб витрусити його вміст до контейнера, аж раптом щось глухо вдарило по капоту машини. Потім у поліції Делові сказали, що вбивство вчинили наркомани. Можливо. Йому цілком вистачило того, що він побачив на власні очі: почеркане ножем тіло «вісімнадцятирічного хлопця, розпоротий живіт і нутрощі на вітровому склі. Після того Дел не виїздив на роботу без зброї. У Лос-Анджелесі повнісінько бандитів. Між іншим, білі кольоровим не поступаються.
Він ще раз зазирнув у дзеркало, але молодика вже не побачив. Дел поїхав повз мур, що привів його до тупика з контейнерами для сміття. Розвернувся, щоб підчепити краном перший ящик. Лише тепер почав потроху оговтуватися. «Ну ти й легкодух, Деле», — промайнуло в голові. Цієї ночі він пропорпався зі сміттям довше звичайного, щоразу відволікаючись, глипаючи в дзеркало. Чого тільки не трапиться!
Коли незграбний сміттєвоз під’їжджав до стоянки, Марк Ворфілд — хлопець під добрячою дозою — саме займався своєю непристойною справою. Усередині у нього похолонуло, серце тьохнуло: точнісінько тобі кенгуру під прицілом мисливської рушниці. І тут він дотумкав: це не просто брудна чортопхайка, це доля влаштовує йому перевірку. Чи, мовляв, не перепудишся, коли на тебе суне на повній швидкості така собі каракатиця, натоптана лайном. Та плювати на неї! Він ще й полити її зможе. Он як!
Що Марк і зробив.
Він ховав своє причандалля у штани, коли моторошно завила сирена. Марк навіть оком не зморгнув, хоча з переляку добряче роздер пальця блискавкою на штанях.
Усе це нагадувало змову, спрямовану проти нього. «Доля», — пульсувало у збудженому мозкові. Спочатку підсунути йому цю огидну смердючку зі сміттям. Потім оглушити нестерпним виттям. А тепер ще хтось невидимий намагається вкусити його за пальця. А ось вам! Бачили? Не на такого натрапили! Усі начебто змовилися занапастити його сьогодні. Ось і земля тікає з-попід ніг, пливе собі, похитуючись. Але де там!
Марк відчував себе класним хлопцем на серфінгові. Дошку, неначе легесеньку тріску, шарпають хвилі, а він, справжній професіонал, упевнено прокладає собі шлях у бурхливому морі. Але, як Марк не силувався, земля таки взяла гору. Вона раптом опинилася біля самісінького обличчя і боляче різонула по щоці. З очей полетіли іскри, і він начебто збоку почув власний стогін. На лобі розплився величезний синець. Марк примусив себе посміхнутися. Приятелі ж-бо рвали боки від сміху. З нього, ясна річ! Куцанчик Джонні, покидьок, яких пошукати, але в бійці йому немає рівних. Прізвисько у нього теж було відповідне — Комтекс[2]. І кістлявий Рік у подертому плащі, який метеляється на ньому, наче на скелеті. Друзяки, одним словом. Ясна річ, свої хлопці. Але як же ж вони йому остогидли! Сьогодні він когось із них провчить.
Рік та Джонні виконували дикунський танок навколо непочатих пляшок з пивом, розставлених біля телескопа край оглядового майданчика. Марк знав, що хлопців відокремлюють від нього мільйони та мільйони миль, але він чув їхні ідіотські вигуки, ніби друзяки були від нього лише в десятьох ярдах. З магнітофона лунало «Давай повоюємо» у виконанні групи «Фіер».
Починали вони утрьох у нічному клубі. Марк пам’ятав, як вонц смикалися біля самої сцени, вимахували руками, набираючи обертів, потім їх потягло на вулицю. Біля стоянки машин їх добряче завели ці бісові рок-фени.
Одного з них Комтекс увігнав головою у вікно власної машини, решта швиденько показали хвоста. А їх, розпалених наркотою, алкоголем та легкою перемогою, потягло на нові подвиги. Усі троє залізли в Рікову машину й вирушили світ за очі — акули в пошуках здобичі. Так вони вешталися, доки несподівано для себе не опинилися в горах.
У Марка вихопився стогін. Чи то смішок? Інколи сам не розумієш, чи то стогнеш ти чи то смієшся. Комтекс та Рік розпочали бійку. Тобто вони посунули один на одного, готуючись до першого удару. Зараз порозбивають пляшки. Яке паскудство, адже йому так хочеться пити! Марк поповз до них…
Свинцеві хмари згущувалися над обсерваторією. Спалахнула блискавка. Делові анітрохи не кортіло промокнути до нитки, тому він поквапився закінчити з прибиранням. Не донісши вміст останнього контейнера до машини, він перекинув його просто на дорогу. Над головою спалахнула блискавка. Він уявив газетні заголовки: «Працівника міського відділу очистки вбито блискавкою». Дзуськи!
Дел натиснув. на акселератор, двигун безпорадно форкнув і замовк. Навіть більше: блимнули і згасли фари, увірвалася мелодія Бі Бі Кінга.
Бракувало ще загрузнути в цій бісовій глушині, у кількох милях від телефонної будки, до якої ще хтозна скільки їхати поганою дорогою!
Дел крутонув ключ у замку запалювання. Марно.
Паскудство!
Хоч би стартер ворухнувся.
І тут щось раптом ніби штовхнуло Дела. Спина взялася сиротами. Він зрозумів, що касетник працює на батарейках і вимикатися йому, навіть
