Термінатор - Ренделі Фрейкс

Чорт забирай! Він таки прорвався сюди!

Серце радісно закалатало від п’янкого усвідомлення, що він, попри все, живий та готовий до вирішального бою. Різ примружився, змахнув з обличчя краплини дощу і побачив мальовничий довоєнний пейзаж. Він стояв на перехресті Шостої вулиці та вулиці Олив. Майдан через дорогу називався Першинґ-сквер. Невже він народився за якусь милю звідси?! У дитинстві він тут бавився. Але дитячі спогади не зберегли нічого подібного до цієї вичепуреної вулиці, забудованої п’яти— та шестиповерхівками, що стоять серед ошатного парку.

Кайл пригадував події, що сталися лише кілька десятків хвилин тому. У його вимірі. Десь годину тому він ступав глибоким підземним бункером на чолі загону підривників. Позаду ще вибухали потужні снаряди. Його хлопці розпеченим залізом випікали це згубне місце. Каменя на камені не лишали. Їх запаморочила хмільна радість перемоги. Люди, подолавши роботів, відчули свою монолітну єдність і ладні були йти до кінця.

Там з ним усе це й сталося.

* * *

Джон, здавалося, був абсолютно незворушним. Інакше б він не був Джоном Коннором! Він ішов поруч з Кайлом Різом, поклавши міцну руку юнакові на плече та намагаючись перекричати гуркіт залпів, стисло викладав суть завдання. Джон сам вирішив послати на завдання Різа.

Різ не встиг отямитися, як його підвели до групи техніків, що чаклували над приладами. Кайл швидко скинув однострій, зброю передав товаришу. Фахівці обліпили його, мов комашня. Одні записували його біоритми, інші брали проби й робили експрес-аналізи, треті накачували медикаментами. Джон відійшов убік, але не відводив очей від Різа.

Подальші події відбувалися з карколомною швидкістю. Тіло Різа вкрили товстим шаром сіруватого желе, яке збільшувало провідність. Від нудотного запаху препарату Різ ледве не задихнувся. Його провели до тісної камери, де він лишився сам. Джон востаннє зустрівся поглядом з Різом. Вираз, що виник на обличчі генерала, вразив юнака. Так Джон дивився на нього лише раз, зачитуючи наказ про переведення Різа зі 132-ої частини до особливого розвідувального підрозділу, що перебував під його, Джона Коннора, особистим керівництвом.

Різ поглянув на своїх хлопців. І все. Його затопило сліпуче світло, тіло пронизав пекучий біль. Він отямився на холодному тротуарі Лос-Анджелеса. І ось він стоїть під дощем, у передранішньому тумані Першинг-сквер, відчуваючи таку самотність, якої не відчував протягом усього свого недовгого життя.

Незбагненне хвилювання охопило Кайла. Цими вулицями він ходив і раніше, хлопчаком, але раніше не бачив їх такими.

Вирушаючи в минуле, Різ був готовим до зустрічі з рідним містом, але не знав, якою буде ця зустріч. «Не розкисати! — наказав він собі. — Жодних емоцій!»

Різ відкинув усе, що не стосувалося його завдання. Спогади, тривоги, сторонні думки — під замок. Він повернеться до них пізніше. На цю хвилину його цікавить лише виконання завдання.

У пошуках телефона-автомата Різ пройшов повз довгий багатоквартирний будинок. Побачив у будці телефонний довідник, розкрив його на літері «К» та почав гортати сторінки. Палець, швидко пробігаючи рядок за рядком, завмер біля імені «Сара Дженет Коннор».

Пальмовий квартал, Жасминова вулиця, будинок 656,

8.28 ранку

Сара Дженет Коннор вийшла зі своєї квартири на другому поверсі. Увечорі вона забула подивитися пошту, а на подругу, разом з якою винаймала житло, покладатися не можна. У чомусь іншому — так, а на пошту тій начхати. Сара звикла щодня зазирати до скриньки, хоча листи для неї приходили вряди-годи. А що тут дивного — вона ж сама нікому не писала.

Ось рахунки приходять регулярно. До них Сара ставилася сумлінно й більш ніж серйозно. На початку кожного місяця знімала невеликі суми зі свого скромного банківського рахунку та сплачувала за квитанціями. До кінця місяця їй доводилося дотримуватися режиму суворої ощадливості, але вона воліла жити з усвідомленням виконаного-обов’язку.

Її подруга й сусідка по квартирі належала до іншого типу. На щастя, Джинджер та Сару єднало набагато більше, ніж роз’єднувало: енергія, що била через край, любов до невибагливого дозвілля. Часом Сара виявляла у своїх смаках та звичках набагато більше витриманості, ніж Джинджер. Іноді важко було вгадати, яка з них старша, хоча Джинджер було двадцять чотири, а Сарі лише дев’ятнадцять.

Сара затрималася біля входу до під’їзду. Хтось відчинив двері й підпер їх камінцем. Осяяна вранішнім сонцем, вона вийшла до поштових скриньок, вдихаючи пахощі вологої трави. Сліпуча блакить неба нагадала Сарі про перстенець з бірюзою, отриманий у подарунок від свого першого хлопця. У школі. Як його звали? Чарлі. Хай би там як, перстенець вона зберегла. Він лежав поряд з іншим дріб’язком, що нагадував їй про небагатьох людей, стосунками з якими дівчина дорожила.

У тихому Пальмовому кварталі здавна мешкали поруч білі та чорні, євреї та протестанти. Вік мешканців теж був найрізноманітніший. Поруч були розташовані такі відомі місця, як Беверлі-Хілз, Санта-Моніка, Калвер-Сіті. Район було щільно забудовано багатоповерхівками, і припарковані до тротуарів авто щоразу сусідилися бампер до бампера. Однією з причин того, що Сара винаймала квартиру в цьому будинку, був підземний гараж.

З відчиненої скриньки випало два рахунки, лист від матері та якась кореспонденція для Джинджер. Поки що їй не надто дошкуляли освідченнями знехтувані статечні шанувальники. Якось переживемо! Тим більше, що сьогодні ввечері в неї побачення, на яке вона чекала весь тиждень. Сара ще не знала, що запам’ятає цей вечір довіку. «Жодних повітряних замків, — присадила вона себе. — Він, звичайно, не чарівний принц. Нічого особливого. Зате має білети на концерт Джуліана Леннона у спорткомплексі Бауд».

Сара поринула у мрії, де романтична зустріч перетворювалася на палкий роман.

Доріжкою до будинку бігла Джинджер Вентура. Вона вдерлася у світ Сариних фантазій, безжально руйнуючи його. Висока спортивна чорнявка, вона ледь засапалася, але енергії в неї не поменшало. Базікаючи із Сарою, Джиндер і далі бігла на місці. У навушниках, з якими вона ніколи не розлучалася, гриміла мелодія Брюса Спрингстіна. У руках у міс Вентури все горіло, навколо все ходило ходором. Від неї струменіли енергія та невичерпний оптимізм.

— Чи є щось для мене? — видихнула вона.

Сара простягнула конверти. Брови Джинджер здивовано злетіли, коли вона прочитала напис на одному з них.

— Господи! Сьогодні все вирішиться!

І, підхопивши Сару попід руку, Джинджер потягла її до квартири.

— Що сталося? — тривожно спитала Сара.

— Мої аналізи!

— Які аналізи?

— На вагітність, дурненька! Хіба я