Українська література » Фантастика » Я — легенда - Річард Метісон

Я — легенда - Річард Метісон

Я — легенда - Річард Метісон
Сторінок:42
Додано:19-11-2023, 06:09
0 0
Голосов: 0

Роман геніального фантаста Річарда Метісона про зомбіапокаліпсис, спричинений невідомим вірусом. Оплакуючи близьких і навіки втрачене минуле, Роберт Невілл, єдиний носій імунітету до нього, день за днем, місяць за місяцем убиває колишніх людей, перетворених вірусом на вампірів. Крізь сутінки він хоче прокласти дорогу до тих, хто, подібно до нього, ще протистоїть крижаному жаху, на який перетворився світ. Але, шукаючи порятунок від самотності, Невілл знаходить неочікуване — новий світ, де місця йому вже немає.

Переклад з англійської Євгена Гіріна

Читаємо онлайн Я — легенда - Річард Метісон

Річард Метісон

Я — легенда

Частина I Січень 1976 року

Розділ 1

У хмарні дні Роберт Невілл не знав точно, коли саме зайде сонце, тому часом вони з’являлися раніше, ніж він діставався домівки.

Якби він мав кращі розрахункові здібності, то міг би вираховувати приблизний час їхньої появи; а так він і досі користувався давньою звичкою визначати настання сутінків, дивлячись на небо, а в хмарні дні користі з того було мало. У такі дні він вважав за краще лишатися неподалік дому.

Походжаючи опівдні навколо будинку, він смалив цигарку, пускаючи з кутика рота цівку диму, — варто було перевірити, чи тримаються дошки на вікнах. Після несамовитих атак вони часто бували розколоті або надірвані, тож їх раз у раз доводилося замінювати; такої роботи він терпіти не міг. Сьогодні лиш одна дошка була ослаблена. «Чи ж не дивина?» — подумалося йому.

Він також перевірив теплицю та водяний бак на задньому дворі. Часом конструкція навколо бака бувала пошкоджена, а водозбірники погнуті чи відламані. Бувало, що вони жбурляли каміння через високу огорожу, зрідка прориваючи підвісну сітку, тож доводилося міняти побиті шибки.

Утім, цього разу ані теплиця, ані бак не були пошкоджені, тож він попрямував до будинку по молоток і цвяхи. Відчинивши двері, він поглянув на власне спотворене відображення в потрісканому дзеркалі, яке прилаштував десь місяць тому до дверей. За кілька днів зазубрені шматки посрібленого скла почнуть відпадати. «Ну й грець із ним», — подумав він. Це останнє бісове дзеркало, яке він туди ліпитиме, — все одно марно. Краще повісити часник. Часник завжди спрацьовував.

Він повільно пройшов крізь тьмяну вітальню, звернув ліворуч у невеликий передпокій, знову ліворуч і опинився у своїй спальні.

Колись кімната була затишно обставлена, але ті часи минули. Тепер це було функціональне приміщення, а оскільки Невіллове ліжко та комод займали небагато місця, решту кімнати він переобладнав у майстерню.

Уздовж стіни стояв довгий верстак із твердої деревини; на ньому він прикріпив стрічкову пилку, токарний верстат, наждачне точило та лещата. На стіні понад верстатом були хаотично нагромаджені полиці з усіма потрібними Робертові інструментами.

Він підійняв з верстака молоток і визбирав декілька цвяхів із безладно розставлених відерець. Повернувшись надвір, він міцно прибив планку до віконниці. Невикористані цвяхи пожбурив у купу щебеню попід дверима.

Деякий час він стояв на галявині перед будинком, дивлячись уздовж завмерлої Сімарон-стрит[1]. Він був чоловік високої статури, тридцяти шести років, англо-німецького походження.

Його обличчя не мало особливих прикмет, хіба що довгастий, рішучий рот і яскраво- блакитні очі, які тепер вдивлялися в обвуглені руїни сусідніх будівель. Він спалив їх, щоб убезпечити себе від нападу згори: таким чином, вони не дістануться до нього з дахів сусідніх будинків.

Почекавши ще кілька хвилин, він неквапом перевів подих і повернувся в дім. Пожбурив молоток на диван у вітальні, запалив чергову цигарку та зробив собі фірмовий ранковий коктейль.

Пізніше він змусив себе сходити на кухню та розчистити раковину, спустивши в подрібнювач купку сміття, що назбиралася за п’ять днів.

Він знав, що має спалити паперовий посуд, пообмітати меблі, вимести раковини, ванну й туалет, а ще змінити постіль та наволочки в спальні — проте настрою для цього не мав.

Живучи самітником, він перестав зважати на ці речі.

Наближався полудень. Роберт Невілл набирав повний кошик часнику в теплиці.

Попервах він на дух не зносив запах часнику в таких кількостях, а його шлунок постійно каламутило. Тепер же він був готовий іноді поклястися, що цим запахом просякнуті не лише будинок і все в ньому, а навіть його власне тіло.

Проте він цілком перестав зважати на запах.

Визбиравши достатньо головок, він повернувся в дім і скинув їх на сушарку в раковині. Клацнув вимикачем — світло замерехтіло і вже за мить спалахнуло на повну потужність. Роздратоване шипіння вирвалося крізь його стиснуті зуби. Знову цей бісів генератор. Треба діставати інструкцію та перевіряти проводку. А як відремонтувати не вийде, то доведеться встановлювати новий.

Він гнівно шарпнув ногою високий табурет, відсунувши його до раковини, узяв ніж і, втомлено пробурчавши, всівся.

Спершу він розділив кожну головку на маленькі серповидні зубчики. Потім розрізав кожен рожевуватий жорсткий зубець навпіл, розкриваючи всередині м’ясисті пуп’янки. Повітря наповнилося гострим мускусним ароматом. Коли терпіти стала несила, він клацнув перемикачем кондиціонера, і дихати вмить стало легше.

Далі він дістав з полиці ніж для коління льоду й почав робити дірки в кожному розрізаному зубчику. Просунувши крізь кожну дірку дріт, став з’єднувати зубчики, виготовивши таким чином близько двадцяти п’яти разків часнику.

Спершу він розвішував разки понад вікнами. Але скоро вони призвичаїлися жбурляти у вікна каміння, тож розбиті шибки довелося прикривати обривками фанери, аж доки одного дня він не замінив їх на рівні ряди дощок. Тепер будинок виглядав як понурий склеп, але принаймні не доводилося більше боятися раптового дощу з уламків скла та залетілого каміння. Та й після встановлення трьох кондиціонерів стало не так уже й тяжко терпіти запах. У разі потреби людина призвичаюється до будь-яких умов.

Коли він закінчив розвішувати головки часнику в приміщенні, то вийшов надвір і пришпилив на забиті вікна по декілька свіжих в’язок, познімавши при цьому ті, що вже повидихалися.

Йому доводилося робити це двічі на тиждень. Допоки він не знайде чогось дієвішого, це й надалі залишатиметься його першою лінією оборони.

«Оборона? — інколи гадав він. — Але для чого?»

Решту світлої частини дня він виготовляв кілки.

Він виточував їх на токарному верстаті з довгастих, товстих стрижнів шканту[2], розпилюючи його на шматки завдовжки по дев’ять дюймів[3]. Далі він обробляв їх наждаком, аж доки вони не ставали гострими, як кинджали.

Це була виснажлива, одноманітна робота, через яку повітря в кімнаті наповнювалося парким запахом тирси, котра проникала йому в пори шкіри та легені, через що він заходжувався кашлем.

Йому ніколи не вдавалося зробити кілків про запас: скільки б він їх не виготовляв, їхня кількість миттєво вичерпувалася. Шканти ставало все важче знайти, тому з часом він муситиме виточувати кілки з прямокутних шматків деревини. «Ото буде мені потіха», — роздратовано думав він.

Ситуація пригнічувала його і змушувала шукати кращий спосіб їх знешкодити. Але хіба міг він бодай щось вигадати, якщо вони ніколи не давали йому можливості перепочити й подумати бодай трохи? Поки він працював за верстатом, слухав музичні записи через гучномовець, який установив у спальні, — то були Третя, Сьома та Дев’ята симфонії

Відгуки про книгу Я — легенда - Річард Метісон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: