Термінатор - Ренделі Фрейкс

Рендалл Фрейкс, Вільям Вішер

ТЕРМІНАТОР

©

Переклад Клименко Наталії Борисівни

Художник Донець Сергій Юрійович

ТЕРМІНАТОР

ДЕНЬ ПЕРШИЙ

Лос-Анджелес, Каліфорнія, обсерваторія Гриффіт-парк,

9 березня 1984 року, п'ятниця, 3.48 ранку

На відтинькованому мурі, що тягнувся вздовж посрібленої місяцем будівлі обсерваторії, прозирав сяк-так наляпаний фарбою напис «Історія померла». Авторство напису, цілком імовірно, належало завченому студентові, в якого з гумором було зовсім кепсько. Або хтось із банди місцевих підлітків, обходячи територію, вирішив прикрасити мура каламбуром. Щоправда, не виключено, що людина, яка ці слова написала, знала про їх відповідність істині.

Будівлю, увінчану трьома банями, освітлював самотній матовий ліхтар над входом. Ніщо не порушувало тиші. Прилегла до обсерваторії ділянка парку підтримувалася в зразковому стані, а на стоянці машин березневий вітерець, розшарпавши гору паперового мотлоху, прибив клапті пожовклих газет до спотвореного написом муру.

Свого часу обсерваторія була для вчених справжнім вікном до космосу. Проте науковий центр, що надавав фахівцям унікальну можливість спостерігати з височини гірських верховин за ходом космічного годинника, проіснував тут недовго. Робота телескопів ускладнювалася густим павутинням вогнів над простертим долиною містом, а важка хмара смогу та вихлопних газів, ставній з роками непроникною, унеможливлювала спостереження за небесними світилами.

Обсерваторія стояла, доки її не перетворили на звичайнісінький планетарій. Для розваги відвідувачів під склепіннями бань відтворили картину зоряного неба, за правдивість якої вже давно ніхто б не поручився. З виникненням лазерних сеансів — жахливої суміші рок-музики, світлових ефектів та різноманітних оптичних трюків на космічні теми — колишній храм науки став приманкою для туристів, своєрідним Діснейлендом. У пошуках нових розваг замість набридлих поп-концертів та кіно сходилися сюди й школярі. І ще одне, зовсім особливе, вабило публіку до Гриффіт-парку — неповторний краєвид Лос-Анджелеса, що відкривався з високогірного плато, де було облаштовано стоянку для автомобілів. Лише тридцять, щонайбільше сорок днів на рік небо над містом ставало чистим від смогу, і парочки, що затрималися в машинах після нічного сеансу лазерного шоу, мали нагоду завершити розважальну програму спостереженням дивовижного видовища — сяючого вогнями міста. Чіткі, ніби прокреслені різцем обриси хмарочосів вимальовувалися на тлі оксамитово-чорного неба. Картина, можливо й не така динамічна, як музичні оргії в обсерваторії, але не менш захоплива. Перевага цього атракціону полягала в тому що ви могли додивитися його до кінця, доки вітрове скло машини не бралося передранішнім туманом, або закінчити в будь-який момент — це якщо зорові відчуття поступалися дещо іншим відчуттям.

Утім, навіть якщо ти приїжджав сюди не з дівчиною, а сам, підйом угору був вартий того, щоб його здійснити. Зрозуміло, за гарної погоди та сухого шосе. Буксувати слизькою, вибоїстою дорогою, коли машину поливає дощ, а над панорамою міста зависли грозові хмари, що суцільним фронтом сунуть з гір Санта-Моніка, є задоволенням, гіршим за середнє. А зрештою не було нічого дивного в тому, що єдиною машиною, яка цієї сльотавої, штормової ночі йшла вгору крутою дорогою Вермонт Каньйон, виявився незграбний жовтогарячий сміттєвоз муніципальної господарської служби.

Дел Гойнес засунув руку до правої кишені комбінезона, збільшуючи до максимуму гучність поганенького портативного касетника. Бі Бі Кінг щойно видав на своїй гітарі віртуозний блюзовий акорд, який особливо подобався Делові. Вантажівка повільно сунулася вгору. Дел додав газу, і останні акорди Б. Б. Кінга заглушило стугоном двигуна. Кляті навушники! Ну, легкі, можна сказати, невагомі, але пропускають усі сторонні звуки. Треба буде купити такі, які робили раніше. Нехай вони затуляють усе вухо, проте вже, будьте певні, жодних сторонніх шумів. Шоферам міського транспорту заборонялося користуватися на роботі навушниками. Ну то й що до того, матері вашій так?! Для нормального хлопця що важливіше: музика або сміття, що його тягаєш цілодобово? Якщо помітять, що береш на роботу магнітофон — знову залишишся без роботи. Хоча таку роботу він, ясна річ, бачив у гробу. А куди подінешся? Їсти ж-бо треба. Аліменти Лієнні сплачувати теж. Потім цей чортів домовласник. До того ж собака…

Заробляє він зараз непогано. Ну так і в дога ж гарний апетит. Та й сам Дел не якийсь там чахлик — і в найгірші часи менше як три сотні фунтів не важив. Але, що не кажи, а тягати сміття з одного кінця міста в інший — це аж ніяк не та робота, про яку він мріяв. Справжня робота скінчилася рівно двадцять два роки тому. Дел тоді був захисником у команді «Хьюстон Ойлерз» і відіграв два дуже вдалих сезони. Виявилося, що на тому «Хьюстон Ойлерз» і виснажилася. Сам же він потрапив у чорну смугу — для чорношкірого це звучить каламбуром! Спочатку травма коліна. Потім розлучення. З команди його, звичайно, одразу ж витурили. Ті невеликі заощадження, що залишалися, опинилися в кишенях щасливіших партнерів по картах. А після цього доля позбиткувалася над ним як слід. Траплялося, що йому навіть таланило, а частіше Дела тицяли носом зрозуміло куди. І хто він тепер? Чорнопикий сміттяр. Пардон, інженер-експлуатаційник міського відділу очистки: до ваших послуг. Навіть на цю смердючу вантажівку його влаштовано за протекцією. Давній друзяка по команді замовив слівце.

Підйом о другій годині ночі. Лише від цього можна очманіти. Повзеш у своїй чортопхайці визбирувати недоїдки після чужого бенкету й потім цілісінький день не можеш позбутися смороду, який переслідує тебе, наче якась пройнята гниттям жива істота.

Дел рвучко увімкнув найнижчу передачу. Передбачався останній стрімкий підйом, треба зменшити швидкість. Двигун затіпало огидним дрібним дрижанням, від якого завібрувала кабіна, ходором заходило кермо. Дел спрямував свій сміттєвоз на стоянку обсерваторії і від несподіванки закам’янів, ледве не наскочивши на сірий «шеві-малібу», який перекрив йому шлях. Потім подив перетворився на образу. Ще б пак: знайшлася людина, здатна спаскудити його і без цього неприємне зайняття. Поруч з автомобілем нахабно стояв хлопчисько, і не якийсь там кольоровий, а білий молодик. Він спокійнісінько справляв малу нужду просто на капот машини. На молодикові була чорна шкіряна куртка, обвішана ланцюгами. Вифарбуване в червоний колір волосся стояло сторчака, як у Баквіта з групи «Літтл Раскалз»; сірі штани комбінезона заправлено у високі військові черевики. Безперечно, панк або рокер, чи як їх там називають. Дел із силою натиснув на гальмівну педаль і крутонув кермо.