Тварина, обдарована розумом - Робер Мерль
До речі, він не така вже політично наївна людина, якою був колись або за яку щиро себе вважає досі. Він не схвалює наші методи й підозрює наші цілі. В глибині душі пацифіст і почував би себе спокійніше, якби його працю не використовували для воєнної мети. Оскільки його фінансує державне агентство, напевне, з самого початку він думав про таке використання. Однак він навмисне вирішив удати з себе необізнану людину, та це недовго триватиме. Не довше, чим довіра до президентської мудрості, бо її похитнули серйозні сумніви, зокрема, щодо політики в Південно-Східній Азії.
Шкода, що не можна поставити на чолі проекту «Логос» іншу людину, бо за тривалий час дельфін Іван звикся з ним. А треба ж, аби експеримент завершився успіхом. И насварився трохи, що можемо звільнити його. Натякнув, що посадимо на його місце Лоренсена й розсекретимо його працю, а це б означало, що Лоренсен разом із славою пожав би те, що Севілла посіяв з такими труднощами. Ось єдине, що я міг зробити, але мушу сказати, що це ніяк не вплинуло на нього. За характером ця людина нізащо не піддасться ні погрозам, ні обіцянкам, він надто розумний, аби не усвідомлювати, що він незамінний за обставин, що склалися, Я не певен, що, він погодиться на зміни в своєму контракті щодо прийому працівників, хоча й відчуває велику відповідальність за справу Л.
Мені здається, що наш нагляд за ним повинен подвоїтись. А в майбутньому було б розумно зробити так, щоб допитуваний не знав, з якою воєнною метою використовуватимуть його експерименти.
* * *— Генрі! — гукнула Арлетта, вибігаючи на терасу дачного будиночка. — Я чекала на тебе пізніше. — Вона кинулася в обійми й палко поцілувала його. — Милий, що сталося?
— Нічого, нічогісінько, — вимушено відповів той. — Безглузда розмова, звичайні дурниці. Коли твоя ласка, допоможи мені, люба. В старому «бюїку» на нас чекає сюрприз.
Вони зійшли звивистою стежкою до гаража, збудованого з колод. Відчинили дверцята багажника.
— Ну, що скажеш? У тебе вистачить сили допомогти мені донести ці два мішки й моторчик до бухточки? Біля будинку трішки спочинемо, я переодягнуся.
Хоч було 23 грудня, стояла чудова тепла погода. Доки Севілла переодягався, Арлетта, зіпершись на парапет, стояла на сонці, босоніж, у бікіні, мала струнку й високу поставу, з чітко окресленими круглими стегнами. Дивилася на нього й усміхалася.
— Якщо ти вже відпочила, — озвався Севілла, — то ми можемо віднести це до бухточки.
— Зараз? — розчаровано запитала Арлетта. — Ти, хочеш змонтувати його й опустити на воду зараз. Ante, de la siesta, senor?[29]
Арлетта глянула на нього: під очима мішки, обличчя змарніле, губи зціплені.
— Так. Я хочу негайно випробувати цю штуку. Ти допоможеш мені знести її вниз, відтак підеш до будинку, принесеш звідти обід і светри.
Коли Арлетта повернулася до бухточки, Севілла вже докінчував монтувати гумового човна.
— Все пристає чудово, — процідив він крізь зуби невиразним глумливим. тоном. — Найвищий ступінь досконалості. Мусиш нидіти над кожним швом. Усюди хитрість і головоломка. Ми, безперечно, індустріально найрозвиненіша, найтехнічніша, найбагатша, наймогутніша, найдоброчесніша країна.
Арлетта і дивувалась, і непокоїлась, однак дивилась на нього і мовчала. Вона не пам’ятає, щоб він колись говорив таким прикрим тоном.
Спуск на воду відбувся без труднощів. Море було спокійне. Севілла поклав руку на ручку стерна, піддав газу, й моторчик пронизливо заторохтів.
— Я нічого не чую, — сказала Арлетта.
— Наближся вухом до мене. Ближче, ближче. — Правицею Севілла крутнув ручку газу, й мотор залився оглушливим завиванням. — А тепер, — сказав він засміявшись, — я можу тобі все розповісти.
Розмовляючи, він дивився, як віддалявся будиночок. Зараз те гніздечко скидалося на білу пляму на скелі, здавалося маревом, чайкою, що, приникнувши до каменя, ось-ось злетить. Піна й яскраве мерехтіння поверхні особливо підкреслювали темно-голубий колір води. Човен стрибав з хвилі на хвилю, щоразу ховаючись в западинах. Коли Севілла взяв курс на острівець, за дві чи три милі від берега, човен опинився бортом до хвиль, його почало гойдати й зносити сильною течією.
— Погроза зрозуміла. Якщо не погоджуся, вони виженуть мене й посадять на моє місце Лоренсена.
— Лоренсена? — Арлетта широко відкрила очі. — Лоренсена? Отого тонкого та високого білявчика, що його я бачила на останньому конгресі. О, пригадую, він мене тоді дуже вразив. Справжнісінька помпезна свічка.
Севілла засміявся.
— Ні, ні, ти плутаєш його з Хагаменом. Лоренсен маленький, кремезний і лисий. Він багато досяг у вивченні свистів.
— Генрі, як вони можуть тебе розлучити з Фа? Це неможливо.
Острівець увесь був укритий стрімчаками й скелями, на які море накочувало хвилі й кипіло. Севілла напіввипростався.
— Як тільки опинюся під вітром, негайно наближуся. Хотів би дізнатися, чи справді ця дика скеля недоступна.
Севілла обплив навколо острівця, так і не знайшовши ні щілини, ні проходу. Зробив ще одне коло. Кругла скеля, здавалося, з великою швидкістю помчала на нього. Севілла сповільнив ходу, натиснув на стерно і, майже доторкаючись до скелі, обминув її. Та праворуч з’явилася інша. Обминув і цю. Нараз побачив, що вода попереду спокійна, чиста й неглибока. Гвинт різко сіпнувся. Севілла вимкнув підвісний мотор, зняв його, вставив весла в кочети й став обережно веслувати. Під велетенським стрімчаком з’явився невеличкий пляж на кілька квадратних метрів. Севілла витяг човна на пісок.
— Чудово! — вигукнула Арлетта. Їй здавалося, що за нею стулилися скелі, — бухточка була маленька, але приваблива — трохи води, трохи дрібненького пісочку, який ледь-ледь освічувало полудневе сонце. Велетенські круглі скелі здіймалися вгору на п’ятнадцять метрів, скидаючись на велетенських захисників.
— Ти ж голодний, хочеш їсти?
— Ні, ні. Я хочу… — Скинув Севілла пуловер і шорти, пірнув у воду й, обернувшись, стежив, як Арлетта скидала купальник і обережно забродила у воду — від цього навіть вода ставала жіночною.
