Тварина, обдарована розумом - Робер Мерль

Севілла Це запитання безглузде! Адамс. Мушу зауважити, що ви на нього не відповідаєте.

Севілла. Відповідаю: ні, ні й ні[28].

Адамс. Та сядьте ж, прошу вас. І повірте, що мені дуже прикро так допитувати вас. Але ж таке моє ремесло. Бачте, життя справді химерне: коли я вступав до університету, то мріяв стати видатним психологом, а не сидіти в кабінеті й ставити неприємні запитання великому вченому. Чи можу я продовжувати?

Севілла. Зрозуміло. Даруйте, що я роздратувався. Маю одне прохання до вас.

Адамс. Яке?

Севілла. Не стукайте по столі вістрям свого розрізувального ножа.

Адамс. Перепрошую, то справжня манія в мене. Якщо це дратує вас, я більше не буду. Отже, ведемо далі?

Севілла. Будь ласка.

Адамс. Волів би одержати точнішу відповідь на своє запитання: чи сприяли ви, безпосередньо або посередньо, просочуванню інформації?

Севілла. Ні посередньо, ні безпосередньо.

Адамс. Можливо, щодо «посередньо», то ви занадто поквапилися відповісти.

Севілла. Не розумію.

Адамс. Припустимо, що хтось із двох осіб, яких ви звільнили з роботи, й став розголошувачем таємниці. Чи не можна сказати, що ви дозволили їм залишити лабораторію, не попередивши нас, аби ми почали стежити за ними, і таким чином сприяли зраді?

Севілла. Треба бути надто безчесним, аби говорити подібні речі.

Адамс. Чому?

Севілла. Бо то означало б звинувачувати в співучасті того, хто лише допустив необережність.

Адамс. Хочете сказати, що, вчинивши так, ви не мали наміру приховати цих людей від нашого нагляду.

Севілла. Так.

Адамс. Я хочу заперечити вам. Візьмімо, наприклад, Майкла Джілкріста. 29 травня цього року, розмовляючи зі своїми товаришами в лабораторії їдальні, він критикував нашу політику у В’єтнамі. Ви сиділи біля апарата для підслуховування в своєму кабінеті, негайно зателефонували туди й покликали його на шлях шпацирувати. Для чого?

Севілла. Щоб порозмовляти з ним.

Адамс. А чому на шляху? Чому не в своєму кабінеті?

Севілла. Я не хотів, щоб цю розмову записали на магнітофонну стрічку.

Адамс. Чому?

Севілла. Боявся, щоб Майклові думки не скомпрометували мене, бо я ж його взяв на роботу. Я мав попередити його в приватному порядку…

Адамс. Ще до того, як наша служба займеться ним.

Севілла. Приблизно так.

Адамс. Якщо не рахувати міс Лафей, то не помилюся, коли скажу, що Майкл Джілкріст був вашим найулюбленішим працівником?

Севілла. Так. Його відставка дуже засмутила мене.

Адамс. Повернімось до тієї розмови з ним на шляху. Я зовсім не розумію, навіщо ви намагалися приховати його від нашого нагляду.

Севілла. Допіру я вам розповів. Боявся, щоб Майклові думки не скомпрометували мене.

Адамс. Так, принаймні ви йому сказали це, аби той пообіцяв, що мовчатиме. По суті ви мали інше міркування. Ви прагнули оборонити не себе, а Майкла.

Севілла. Ох, не знаю. Можливо. Я не усвідомлював цього.

Адамс. Ви розумна людина, й я не відаю, чи розумієте значення своєї відповіді. Ви щойно визнали, що захистили політично підозрілу особу, намагаючись приховати від нас її думки.

Севілла. Визнав! Мені нема що визнавати! Ви забули, що під час цієї розмови я не міг здогадуватись, що думки Майкла Джілкріста були надто пристрасні й приведуть його до відставки.

Адамс. Така підстава ще більше примушує нас подумати над цим.

Севілла. Дозвольте сказати, все це надто неприємне. Здається, ви звинувачуєте мене, я більше не витерплю такого.

Адамс. Та сядьте ж, прошу вас. Мені прикро. Повірте, мені набагато приємніше було б розмовляти з вами про китознавство. То була б захоплююча розмова. Вважаю, що ви зробили в науці незвичайний стрибок уперед, перший налагодивши мовний зв’язок з твариною. Записи ваших останніх розмов з Фа, що їх ви нам передали, викликали захоплення в Лоррімера.

Севілла. Фа став розмовляти ще краще.

Адамс. Справді? Мені здається, що після 12 червня (адже він саме 12 червня перейшов од слова до речення?) протягом півроку Фа досяг величезного успіху в збагаченні свого словникового запасу, синтаксисі й вимові. А згідно з вашим останнім рапортом, Бі також наздоганяє його.

Севілла. Бі вже наздогнала його. Адамс. Справді! Кажете, відтоді Фа досяг ще більшого успіху? Ви розпалюєте в мене цікавість. Небавом я стану вірити вам, буцімто ви навчили його читати.

Севілла. В усякому разі я намагаюся.

Адамс. Справжня чудасія! Гадаю, для вас дуже боляче, що ми не можемо розголосити ваше чудове досягнення. За один день ви стали б найвидатнішою людиною в Сполучених Штатах.

Севілла. Я ніколи не прагнув слави.

Адамс. Так, знаю. З цього приводу хотів би запитати, що ви думаєте про дослідника, наукова діяльність якого близька до вашої, — Едварда Е. Лоренсена.

Севілла. Лоренсен — добрий вчений.

Адамс. Я запитую про вашу думку по секрету.

Севілла. Я мовив: він — добрий вчений.

Адамс. Але?

Севілла. Нема ніяких «але».

Адамс. Ви віддаєте йому належне, але ваш тон зовсім нещирий, У вашому міркуванні є недомовка, саме вона мене цікавить. Слухайте, ви зробите велику послугу, виявивши мені більше довіри. Зважте, жодне ваше слово не вийде з цього кабінету.

Севілла. В моєму міркуванні немає