Тварина, обдарована розумом - Робер Мерль

Арлетта не зводила очей з Севілли, вона достеменно знала, що коїлося в нього на серці, й тієї миті, коли він ховав руки в кишені, їй забаглося обхопити руками його голову й пригорнути її до своїх грудей.

— Сподіваюся, — озвалася Сьюзі з деяким сумнівом у голосі, — що Фа вміє розподіляти свої удари.

— Напевно, — відказав Севілла. — Але на нього чекає дуже небезпечна мить, коли він збагне, що нічого не може вдіяти з перегородкою.

Пітер закліпав очима, глянув на Сьюзі й мовив:

— Ви вважаєте, що він міг би навмисне забитися через те, що втратив Сьюзі?

— Ви хочете сказати — Бессі? — перепитала Арлетта, усміхнувшись.

— Так, звичайно, Бессі. Який я дурень!

— Я не знаю, в який спосіб можна зарадити йому, аби він не забився, — сказав Севілла. — Здається, я граюся його життям.

— Невже ви шкодуєте, що граєтеся його життям? — несподівано озвалася Лізбета з такою злобою в голосі, що Севілла аж здригнувся.

Професор націлився сказати щось, але передумав і замовк, заклякши на місці, тримав руки в кишенях і стежив за Іваном.

— Ви не відповіли на моє запитання, — сказала Лізбета.

— Мені не подобається ваш тон, — мовив Севілла, не відводячи очей від Івана. — Ось чому я не відповів. А зараз, — сказав він зовсім тихо й махнув злегка рукою, ніби відгонив од себе муху — я буду вам вдячний, якщо ви замовкнете, мені треба зосередитися на експерименті.

— Ви наказуєте, мені замовкнути? — невдоволено перепитала Лізбета.

— Я висловився зовсім не так, — сказав Севілла, — однак, коли ви хочете знати мою думку, то це майже те ж саме.

— У такому разі мені нема чого більше тут робити, — відказала Лізбета, круто обернувшись на закаблуках.

— Ви перебуваєте на службі, — нагадав їй Севілла.

Він говорив спокійно, не підвищуючи тону, але його голос хльоскав, мов батіг.

— Я більше не на службі, — кинула Лізбета через рамено. — І прошу звільнити мене.

— Оскільки я не погодився, ви не звільнені від своїх обов’язків.

— А ви погодитесь? — запитала Лізбета і обпалила Севіллу лютими очима.

— Напишіть заяву, — відповів той крижаним голосом, — тоді дізнаєтеся про моє рішення.

— Яке лицемірство! — обурилася Лізбета.

Дівчина відвернулася від нього й пішла геть. Севілла кинув погляд на її атлетичні плечі й тяжко зітхнув. Лізбета зникла, як зникають актори зі сцени. Це сталося дуже швидко й надто рано, але зараз, коли все владналося, відчув полегшення.

Фа перестав кружляти у своїй половині басейну, відпочив й знову кинувся, мов ядро, на ворота. Вони лише здригнулися в жолобках. Фа знову закружляв. Збігло кілька секунд, і Бессі з іншого боку перегородки почала своє тужливе благання. Фа випростався на хвостовому плавнику і в такий спосіб подався до берега басейну. Однак він, певне, зрозумів, що не зуміє перестрибнути перегородку, бо знову опустився у воду й, задравши вперед підборіддя, кинувся до воріт. Потім довго пересвистувався з Бессі, що здалося невеличким перепочинком, і втретє таранив ворота. Після десятого удару впевнився, що він не виламає воріт одним ударом, і вирішив боротися до знемоги. Він діяв методично, ні на мить не втрачаючи дивовижну холоднокровність.

— П’ятнадцять годин двадцять хвилин, — повідомив Севілла. — : Уже помад годину він гепає в ці ворота і не виглядає втомленим. Ми спостерігатимемо це ще довго.

Арлетта похитала головою.

— Мене одне приголомшує. Він реагує, мов розумна, істота, спокійно й розсудливо, а не як тварина, що потрапила в пастку.

— Я згоден з вами, — озвався Майкл. — Проте гадаю, що ви все ж таки переоцінюєте розум Фа. Людина вже давно зрозуміла б, що її силкування марні.

— Фа не може зрозуміти, — жваво відказала Сьюзі. — Адже він не знає, що таке ворота, не знає навіть, що таке дерево. Він уперше в житті опинився перед матеріалом, який йому цілком незнайомий. Чи може він собі уявити про ступінь його опору?

Севілла подивився на Сьюзі:

— Ви маєте слушність, Сьюзі. Як він може дізнатися про міцність дерева, не випробувавши її? Все ж таки я вірю: він зрозуміє, що йому несила побороти перепону.

— А як ми про це дізнаємося? — перепитала Сьюзі. — З його розгубленості, з його відчаю?

— Я цього боявся, але зараз моє побоювання набагато зменшилося. Мене вражає його спокій. Гадаю, ми дізнаємося про його усвідомлення марності боротьби після того, як він звернеться до нас по допомогу, — мовив Севілла.

Цієї ж миті Фа виставив з води голову й крикнув пронизливим голосом:

— Па!

Севілла, що стояв на іншому боці басейну, швидкими кроками ступив до Фа й, подавши рукою знак решті працівників, аби ті мовчали, схилився над водою.

— Фа, чого ти хочеш?

Збігла ціла мить, і відповідь вибухнула з незвичайною Силою, губне «б» випурхнуло силоміць, а «і» було довге, мов свист.

— Бі-і-і-і!..

Севілла знову легенько махнув правицею й мовчки стояв, прикипівши очима до Фа. Його матове обличчя зблідло, напружилося й зморщилося, краплі поту вилискували на чолі.

Фа одвів голову праворуч, відтак ліворуч, розглядаючи Севіллу, й з таким же вимушеним вибухом витис із себе:

— Бі-і-і-і!

Севілла мовчав. Фа, сплеснувши хвостом, наблизився до нього й, як тоді, коли тут ще не було Бессі, цілком виставив голову з води й поклав її на берег.

— Па!

— Так, Фа. — Став навколішки Севілла й погладив йому голову.

— Бі-і-і-і!

Севілла мовчав. Фа зміряв його одним оком, у якому таївся подив.

— Па!

— Так, Фа.

— Бі-і-і!

Севілла звів брови не відповівши. Фа