Тварина, обдарована розумом - Робер Мерль

Причандалля, що його вигадав професор Севілла, мало поділити навпіл круглий басейн, в якому жили Фа й Бессі. Севілла вирішив зробити його з дерева, щоб воно було міцне, залишити в ньому чималий отвір для воріт, що мали зачинятися за допомогою коловорота — мов заслона опускатися вниз. Товсті дерев’яні слупи, які правили за арматуру перегородки, замуровувалися в бетон, а сама перегородка з тридцятип’ятиміліметрової шалівки пригвинчувалася й прибивалася цвяхами до слупів. Оскільки й мови не могло бути, щоб на час будівництва перегородки випускати воду з басейну, Пітер надів скафандр і заходився працювати під водою. То була добра нагода для Фа погратися. Найбільше йому подобалося підпливати до Пітера й штовхати головою його в спину, від чого той втрачав рівновагу й падав на дно. Іноді Фа, завваживши, що Пітер пригвинчує шалівки, писком хапав його за руку, в котрій той затис ключа, й тримав її, відтак вдавав, що відпускає його, але як тільки Пітер намагався заворушитися, дельфін знову полонив його. Отак погравшись хвилин десять, Фа відпливав до Бессі й весело пересвистувався з нею. Бессі не брала участі в цих витівках, але віддалік розважливо стежила за грою Фа з юнаком.

– Її поведінка, — зауважила Сьюзі, — нагадує поведінку матері, яка гордо й поблажливо милується пустощами свого синочка.

Після цілого дня цих надокучливих жартів у воду опустили сітку. Боб і Майкл натягували її в такий спосіб, щоб відгородити Фа від Пітера. Дельфін відразу вступив у гру, всіляко прагнучи здолати перепону — прослизнути попід сіткою, незважаючи на грузила, що відтягували її вниз, або ж перестрибнути її. Напевне, він був би переможцем, коли б Бессі, лише вгледівши сітку, не втекла в інший край басейну, настирливо кидаючи тужливі оклики, й Фа негайно подався за нею, щоб утішити її. Здавалося, Бессі заціпеніла на місці, лише відкидала голову ліворуч та праворуч і злегка ворушила хвостом, видаючи пронизливий свист. Безперечно, сітка нагадувала їй про те, як її впіймали в морі. Ловля ця, очевидно, була надзвичайно тяжкою. Вона й спричинила невиправдану боязкість дельфінки в стосунках з людьми.

Коли поставили перегородку в басейні, приладнали ворота в пази, але не опускали їх униз. Коловорот підтримував їх угорі. Севілла знав, що дельфін не дуже охоче піде через вузький прохід — непокоїтиме згадка про мимовільне ув’язнення між двох скель або ж про невдалу битву в обмеженому просторі. Він врахував усе це й вирішив лишити великий отвір для воріт. Професор потурбувався також, аби з обох боків оббили перегородку й ворота скловатою, яку притримувала пластикова обгортка, прикріплена до дерева. Він передбачив, що Фа намагатиметься пробити перегородку ударами голови або ж, достоту кажучи, підборіддям. Севілла сконструював дуже міцну перегородку, аби вона могла витримати немилосердні таранні удари дельфіна. Адже одним таким ударом дельфін забиває акулу. Однак професор прагнув не допустити того, щоб Фа в гніві забився. Отож перегородка височіла на два метри над водою, й Фа не міг її перестрибнути, а пластикова обгортка на верхній частині перегородки все товщала й товщала. Севілла вважав, що Фа вдарятиметься без ризику об надбудову, втративши надію бути на другому боці басейну.

Однак Севілла недооцінив довіру Фа. Менш як за годину після встановлення перегородки дельфін пройшов через отвір, дбайливо приготовлений для нього, зробив коло в другій половині басейну й повернувся до Бессі. Вони неспокійно пересвистувалися, наче вона відмовлялася на його прохання пливти вслід за ним і цим прогнівила його. Дельфін знову проплив через отвір і, обернувшись, покликав Бессі, та однаково вона не відважувалася. Здавалося, він розсердився на дельфінку й кружляв у своїй половині басейну, не повертаючись до неї. Така поведінка Фа збентежила Бессі, й вона стала жалібно стогнати. Але навіть і тепер не могла перебороти свій страх.

Оскільки сердитий настрій у Фа не розвіювався, Севілла вирішив скористатися з цього й негайно розпочати експеримент. Він подав знак Майклові, той увімкнув коловорот, і ворота беззвучно опустилися вниз, зачинивши отвір: Фа й Бессі було розлучено. Севілла подивився на годинника й голосно сказав: «Чотирнадцять годин шістнадцять хвилин». Відтак заговорив знову з деякою урочистістю: «12 червня 1970 року, чотирнадцять годин шістнадцять хвилин». Подивився на своїх працівників: ті стояли в різних місцях над басейном, зосереджені й мовчазні.

Фа не завважив, як опустилися ворота. Нижня частина воріт уже занурилася у воду, тому не чути було хлюпання, і лише тоді, коли ворота досягли дна, пролунав м’який удар у супроводі легкого скреготу. Фа обернувся й побачив, що в отворі, через який він пропливав, опущено стінку, яка нічим не відрізняється від решти перегородки. Він сторопів, похитуючи головою, аби краще роздивитися, потім поволі наблизився до воріт і став методично знизу вгору оглядати їх. Дельфін не проронив жодного звуку. Скінчивши оглядини, він почав з такою ж дбайливістю обстежувати справа наліво всю перегородку. Тоді відплив, винирнув на три чверті з води, ставши вертикально над водою за допомогою помахів хвостового плавника, роздивлявся, яку висоту мала перегородка. Опісля почав кружляти в своїй половині басейну. Однак анітрохи не втрачав самовладання. Перед ним виникла нова проблема, й він міркував над її вирішенням.

Бессі реагувала зовсім інакше. Вона якраз дивилася на загрозливий отвір, що проковтнув Фа, й добре бачила, як опускалися ворота, що розлучили його з нею. Видно, збагнула, що втратила його назавжди й, упавши в невгамовний розпач, закружляла на своїй половині басейну, видаючи тужливі благання.

Ці благання негайно вплинули на Фа. Він заспокійливо свиснув кілька разів, висунувся з води, прагнучи побачити Бессі, але дарма. Тоді наважився виламати ворота силою — чи тому, що вважав їх найслабкішим місцем у перегородці, чи тому, що хотів, виламавши їх, відчинити отвір, яким дістався до другої половини басейну. Дельфін відплив на край басейну, вигнув спину, щоб удихнути повітря, постояв якусь мить непорушно й, мов з катапульти, помчав із шаленою швидкістю в напрямку до перегородки, задравши підборіддя вперед. Таранний удар був вельми сильний, ворота аж захиталися в своїх жолобках, але жолобки, глибокі й добре прикріплені мідними гвинтами до зрубу перегородки, навіть і не здригнулися.

— Він зараз знову штурмуватиме, — мовив Севілла. Майкл глипнув на Севіллу й побачив, що обличчя того зморщилося.

— Я радий, що не забув оббити