Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

в різні лєнінські й троцькістські бачення класового терору, — але глупота, непорядність і лицемірство рідко йдуть у парі з характером, приреченим на успіх в інтересах. Серед свіжих мільйонерів Росії ви знайдете більше конституційних демократів і струвівських соціалістів, ніж серед дрібних землевласників і старого дрібного міщанства, не кажучи вже про забобонне неосвічене селянство. А спитайте, скільки скупих і побожних євреїв жертвують — не на популярну філантропію, а на ті чи інші соціальні рухи! Чому? Бо вони добрі люди.

Він теж закурив: подалося йому вогню.

— А друга обставина, пане Бенедикте, та, що Пілсудський же тепер не за революцію пролетарську змагається, а за Польщу. А ПСП… Зрештою, ситуація в партії за останні роки дуже скаламутилася. Знову сваряться за майно, вирване після відокремлення, марний арбітраж Міжнародного соціалістичного бюро, через двадцять років стосовно друкарень і стосу книжок узялися за пелехи. Може, ви читаєте підпільні видання або краківську пресу? «Молоді» в колишньому Царстві й Галичині міцно вхопилися за віжки. Революційна фракція не дуже тямить, як стати між ними й Пілсудським. А Пілсудський уже навіть не хоче створювати тут нову партію, він тільки чекає нагоди для застосування військової сили. Проте доки Мороз держить усе від Тихого океану до Одеру, різниця між одним марним сподіванням й іншим марним сподіванням невелика.

Затягнулося задумливо димом. Мгм, не бралося до уваги, що в ПСП розкол не менший, ніж у мартинівців. Власне, з якої політичної фракції походив той безвухий варшавський пееспівець? Може, він узагалі не був пілсудчиком; може, власне тому їхні люди не можуть роками дістатися до Батька Мороза, що Пілсудський тут, на місці, блокує їм доступ, перехоплює гінців. Гризуться між собою.

— А скажіть мені, пане редакторе, яке угруповання у ПСП зичило би собі такої Відлиги: на заході до Дніпра, не далі, Росія ціла під Кригою, а Японія вільна. На копил Шульца: щоб тут лютих залишити в спокої, не ламати Криги. Чия це політика?

— А відколи ж то існує політика Відлиги? Якби ж то ми могли щось вирішувати в таких справах!.. — Він вжахнувся й одразу ж заходився виправдуватися. — До вас із цим приходять, га? Батько Мороз і синочок його, ну так. — Він заворушив по-борсучому вусиками. — Мгм, були про це статті в «Роботніку», в «Трибуні», в «Вольному Поляку», либонь, теж, — але, розумієте, лише за тим принципом, за яким міркують про всі напрямки розвитку подій, як-от смерть царя, балканська війна, революція на Заході або братовбивче безумство Віллі, Нікося і Фердинанда. Тож тут «молоді» відрізняються своїми сподіваннями від «старих» і Пілсудського.

… Перші розраховують на цілковиту Відлигу, тобто передусім у Росії, бо таким чином спалахнула б робітнича революція в усій Імперії, — а якщо й на польських землях, то принагідно народилася б із того незалежна Польща, але це взагалі дальша справа.

… Другі обраховують політичні шанси інакше: по-перше, не в тому, прецінь, річ, щоб звільнити тільки російську займанщину, а всю Польщу, тож сама лише Відлига не змінить раптово політику Габсбурґів і Гогенцоллернів; по-друге, немає жодної певности, що Росія, досягши поступу в Історії, увійде в Революцію і соціалізм, охочий дарувати волю поневоленим націям Імперії, а не, наприклад, виросте до Імперії ще потужнішої, сучасної, керованої на копил Бісмарка. Держава! Розумієте? Держава переживе все.

— Так.

— І цією арґументацією Пілсудський переконав урешті Перля і товаришів із революційної фракції, із бойової організації, і стрільців у Польщі.

— І таким чином Юзеф Пілсудський став заморозником, — зітхнулося. — Боронить Росію закрижанілу, чи не так?

— Ну-ну, не жартуйте так, хлопче. — Невисокий редактор аж підскочив від роздратування. — Це людина, яка принаймні має конкретний план і впродовж багатьох років невтомно його втілює. Він знає, чого він хоче, знає, як цього домогтися, і робить усе для цього. Про скількох наших пивничних політиканів і каварняних ідеологів можна таке сказати? Скільки з-поміж них узагалі вірять, що Польща є чимось, що ми можемо побудувати, створити, вибороти, здобути своїми власними руками, а не завдяки щасливому оборотові долі, вдалому розташуванню зірок, якійсь удатній війні між Троїстим союзом й Антантою, або завдяки примсі чужинських потуг, яким тому слід за всяку ціну сподобатися, — чи навіть завдяки якійсь магічній силі Історії? Га? Але чи люди його розуміють? Чи цінують? Ха! — Він палко хукнув і, перемістивши цигарку в інший куток рота, згорбився над нотатником.

Через понад годину проголосували постанову щодо питання гірничого законодавства; Поченґло програв, переміг варіант, який схилявся до сухого протесту, листа з інструкціями для петербурзьких депутатів й очікування на розвиток подій. Але одразу ж з’ясувалося, що пан Порфірій аж ніяк не має наміру скласти зброю, це була тільки увертюра до справдешньої битви, яку йому довелося влаштувати довкола справи, порушеної перед клубом із його приватної ініціативи. Отож Поченґло через своїх людей (найпевніше торговельних аґентів в Америці) роздобув інформацію про те, що конкурент Гаррімана з Уолл-Стриту й тамтешній маґнат сталі й міді, Джон Пірпонт Морґан, послав морським шляхом через Сан-Франциско й Владивосток посольство із наміром блокувати роботи над Аляскинським тунелем і Довколасвітньою залізницею — сполучення такою транспортною лінією Аляски й Америки зі Сибіром обійшлося б Дж. Пі. Морґану цілим маєтком через біржові й контрактні збитки, й втратою сировинних монополій. Купуючи двадцять років томý в Карнеґі «U. S. Steel», він заплатив чверть мільярда доларів; сьогодні концерн вартий більше, ніж усі багатства Росії разом узяті, — це вже сфери, де гроші керують політикою, а не навпаки. (Нашорошилося вуха). Врешті-решт, Довколасвітня залізниця була ключовим проектом для тріумфу ідеї областничества. Із суто економічних причин залізницю підтримував Побєдоносцев, та й Шульц-Зимовий, звісно ж, охочий був до більшої незалежности свого генерал-губернаторства від Європи. Інакше справа малася з імператором і дворянами й узагалі заморозниками з Великої Землі. Були відомі прецеденти мільйонних взяток, які міняли курс російської політики. Морґанові вистачить грошей для такого хабара. Він зовсім не мусить підкуповувати хмари чиновников і придворних радників; вистачить забезпечити прихильність Распутіна. (Котрий керує царем — сонна мара й самурайський меч — немає логіки понад божественну забаганку самодержця). Пан Поченґло геть усерйоз викладав, що чистий розрахунок зисків велить крижлізним підприємцям докласти усіх зусиль і, щоб запобігти місії Дж. Пі. Морґана, увійти в контакт із мартинівцями й захистити спорудження тунелю. Його запитали, що конкретно він пропонує вчинити. Він відказав, що конкретні дії мали б перебувати у компетенції таємного комітету, створеного