Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
— Вони про це пам’ятають?
— Це пам’ять нації, а не людей. Чи ж ми не пам’ятаємо ґерманцям Ґрюнвальду? — Пан Порфірій дмухнув провокаційно тютюновим димом понад столом. — Скажу вам, що якби інакше історія обернулася, то ми б правили росіянами від князівства Московського до Чорного моря, і це росіяни виплакували б тепер жалюгідні скарги перед портретами короля Польщі й Литви, скимлячи про урядову полонізацію і денаціоналізування, а їхні кар’єристи наввипередки приймали б католицьку віру й у польські шати наряджалися.
— Ви марите.
— Та ні! Сибір — це найкращий доказ. В Історії завжди є якісь заплутаності, якісь події й об’єктивні обставини, що викривлюють образ, їх годі змінити, тож важко взяти людину й людину, націю й націю — і порівняти: той талановитіший, той менше, той дав собі раду, той ні, оці — матеріал на Імперію, а ті лише випадково чвертю земної кулі трясуть. Але, якщо був узагалі десь колись такий полігон Історії, порожнє поле, Історією не торкнуте, однаково важке для усіх, із прихованими можливостями великого успіху для здібних і сильних волею, і з неминучим покаранням на горло для тупих і ледачих, — то власне Сибір є цим полігоном.
… І погляньте-но тепер: щось із нічого. Тут нічого не було: ні культури, ні промисловости, ні людей для неї. Ще століття-півтора томý ви б проїхали через усю область і не зустріли б жодної письменної людини. Тож ким можна було будувати, ким мусила користуватися навіть влада Імперії, якщо потрібна була людина інтеліґентна, освічена, здатна самостійно приймати рішення? А між іншим, саме таких засилали сюди в політичних справах! Тож передусім засланці заповнювали усі функцій у державній і приватній владі, для яких бракувало в Сибіру охочих. А серед засланців одразу після росіян мало не найчисленнішими були поляки. Але вироки минали, а вони часто залишалися і селилися тут без судового примусу водворения; одружувалися або привозили дружин; виросли наступні покоління; а з вітчизни приїжджали нові, за працею і сподіваючись розбагатіти, уже з власної волі — для зиску! Й розбагатіли! Й збудували! Щось із нічого — ось якою могла бути Польща, якби Історія грала з нами чесно.
… Погляньте: пан Іґнацій Собєщанський, тридцять із вершком мільйонів рублів, перший салон Іркутська, десятки шахт від Єнісею до Амура, крісло праворуч від Побєдоносцева, голова Вугільної конвенції, віце-президент Сибірської Державної ради з питань палива. А коли він прибув сюди за часів Першої Революції, у тисяча дев’ятсот п’ятому, то мав у кишені тільки диплом інженера Петербурзького інституту. Він постановив, що зробить кар’єру, й доти блукав горами й узгір’ями, доти річками бурлакував і копирсався у землі, аж натрапив на поклади заліза, міді, вугілля, вольфраму. Тепер він сам бере на роботу переважно поляків. Ви бували в його маєтку? Справжній «Пан Тадеуш»!
… Погляньте: Казімєж Новак, цей одружився із жінкою з роду Козєлл-Поклевських. Кажуть, що поляки споїли Сибір, — Козєлл-Поклевські завоювали росіян сибірською горілкою. Заїдете до найдальшої факторії чи забутої у тайзі станції — на столі «пан Поклевський» і «пані Поклевська». Тюменські склади, падунські винокурні й тутешні, алєксандровські, фабрики свічок і тьмічок, кислот і фосфору. Це вони заснували річкову пароплавну навіґацію за Уралом. А скільки католицьких храмів, скільки польських шкіл побудували, садочків для сиріт, відкритих кухонь і благодійних домів!..
… Інженер Шимановський із Товариства Дебальцевського механічного заводу, мільйон двісті; пан Віцовський із Нового Іркутського банку, два мільйони; панове Бецький і Вартиш, паї у вугіллі, гасі й взутті Спасовича, півмільйона й більше; інженер Решке із Північної Мамутячої компанії, паї у півтузіні студниць, двадцять мільйонів річного обороту на самому лише тунґетиті; пан Масємлов, експорт-імпорт через Тихий океан і колоніальні склади, після відкриття Довколасвітньої залізниці коштуватиме щонайменше шість мільйонів; пан Отремба, король на Иркутском Солеварном Заводе, навіть попри високу щільність там лютих, має мільйон чотириста на усольських солеварнях.
… Але всі ми живемо тут, як паразити в чужорідному організмі Держави, — а уявіть собі Державу, нашими зусиллями й задля нашої моці збудовану! Вам би не хотілося такої Історії?
Не для того сюди прийшлося, не з таким наміром, і не така думка була в голові провідною — проте теслектричний потік був занадто сильним, органічно відчувалося оте дрижання, тремтіння від кожної клітини пальців, що хутко стукали по стільниці столика, до кожної нервової клітини головного мозку, в якій чорні, мов тьмідина, блискавки стріляють під черепом, розігруючи в цьому лотерейному барабані наступні óбрази безконечних можливостей, ні істинних, ні хибних.
— Ні! — гаркнулося. — Я не хочу такої Історії!
— Овва!
— Польська міць замість російської! Чи, як ви волієте, сибірська міць, — бо ви областник, ви тут хочете побудувати сибірську державу, чи не так?
— Так!
— А яка різниця, хто над ким утримує владу і якою мовою розмовляють чиновники? Знову жандарми ловитимуть ночами антисибірських повстанців і знову топитимуть байкальські повстання у крови. Не кажіть, що ні: ви вже це вимріяли й у сні про могутність на це погодилися, — я бачу — замерзло.
— А ви б як хотіли — як? Без влади? Без закону? Ви — анархіст!
Мені одразу пригадалася сварка в тайзі між доктором Конєшиним і Herr Блютфельдом. Гнівно потрусилося головою.
— Ні! Мусить бути порядок і сила для захисту від тих, хто заміряються нас поневолити. Але не може бути жодної держави, жодної влади, яка із земних престолів диктує добро й зло, — ніщо суще не може стояти понад людиною.
Пан Порфірій від душі розсміявся.
— Ото вже ви у вухо зацідили! Учений логік! Держава й недержава! Влада й не-влада! Вольність і не-вольність! Отлично! Коли вже вигадаєте, як подібні парадокси втілити, обов’язково дайте мені знати, неодмінно скористаюся рецептом.
Пан Порфірій допив чай, вибачився і пішов у вбиральню. Охололося, остигалося хутко. У головній залі каварні збиралися і далі гості, не сідаючи уже навіть, вони обмінювалися привітаннями й пліткували в групах по кілька осіб. Їх
