Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
Пан Мишлівський зачинив двері. Всі підвелися, пан Цвайґрос проказав молитву. Пролунало голосне «просимо Тебе» й «Амінь». Усі сіли. Залишався на ногах лише Цвайґрос, спираючись кощавим кулаком у стільницю. Він коротко подякував усім прибулим, оголосив про трагічну загибель одного з членів клубу, попросив про щедрі пожертви для Благодійного товариства імені отця Шверніцького (цього місяця основним завданням було врятувати промерзлу Польську Бібліотеку), а відтак надав слово провідникові зібрання пану Собєщанському. Інженер Собєщанський прочитав із листка три проекти ухвал для прийняття клубом; ішлося, зокрема, про якісь статті з наклепами на міського голову Шостакевича й про відмежування «польських промислових кіл Сибіру» від дій японців Пілсудського. Це спровокувало досить гостру суперечку між кількома членами клубу. Вулька-Вулькевич пильно нотував.
Тим часом, коли за столом дискутували про наступні пункти, вільна думка відірвалася від сьогочасности й повернулася до тієї нещодавньої миті перед дверима унизу. Якщо то було випробування — то в чому воно полягало? І яким чином його пройшлося? Нічого не чинячи, нічого не кажучи, стовбичачи перед Мишлівським, як мертва лялька. Чи, може, правильна реакція полягала саме в відсутності реакції, тобто в нехтуванні? Не слова, а відсутність слів? Не жест, а відсутність жесту? Невчинене — важливіше, ніж учинене. Але про що оте невчинене мало б свідчити? Якщо увійшов той, хто не просив, не вклонявся, не допитувався, — то чи проганяли тих, хто прохав, наполягав? Либонь, не в цьому річ. Пан Мишлівський дивився оком оцінюючим, пронизуючим душу — старий лютовець — доктор права й чинний адвокат, досвідчений у недугах людського характеру, що на землі Криги є величиною певною і вимірюваною, наче тепло тіла або просторові розміри матеріального об’єкта. Не могло не згадатися прокурора Пйотра Лєонтіновіча Разбєсова. Казка! — вигукнулося подумки. — Як же це? Хвилина, дві, жодних слів, поглянув — і вже знає? Уже людину р о з п і з н а в? Казка! Крім того, постійно чулося у тілі перетікання теслектрики, знетьмідненої помпою Котарбінського на світанку. Якби було навпаки, якби натьмідилося, якби заморозилося — ну, то може Мишлівський мав би що побачити в людині. Але тепер, у розшаруванні між Бенедиктом Ґерославським і Бенедиктом Ґерославським? Кого сáме він побачив? Кого тут за поріг пустив? Нервово чухалося ребро долоні.
Проголосувавши за ухвали, запропоновані інженером Собєщанським, члени клубу почали обговорювати основний пункт зібрання, тобто поставу щодо реформи гірничого законодавства в губерніях Криги, заявленої прем’єр-міністром Струве. Досі в Імперії був чинним принцип, що власність на землю також включає у себе всі її природні багатства, а земля, що належить державі (тобто Росії Романових, але не самим Романовим), залишається відкритою для видобутку корисних копалин. Тепер це мало змінитися. Пйотр Струве намірився одержавити Шляхи Мамутів. Отоді за столом спалахнула вже гаряча суперечка із стуканням кулаком по стільниці, взаємним перекрикуванням і дзеленчанням у скло для утихомирення розгарячкованих, — що давало незначний ефект. Дехто із тих, хто сиділи під стінами, підходили до членів клубу, шепотіли їм щось на вухо; кружляли документи. Клуб однодумно виступав проти пропозиції Струве, натомість радикальні розбіжності постали в питанні методів протистояння проектові. Позаяк він однаково поціляв у всіх промисловців крижліза, незалежно від їхньої національности, фракція на чолі з Порфірієм Поченґлом наполягала на тому, щоб скористатися цією нагодою, аби створити всезагальний фронт прихильників відокремлення, котрий прагнув би оголосити бодай про економічну незалежність Сибіру. Вірнопідданська фракція не хотіла й чути про жодні подібні «провокації проти Імператора». Полоноцентрична фракція устами Іґнація Собєщанського заявляла питання про незалежність Польщі в контексті незалежности Сибіру — чи шанси першої завдяки другій збільшаться, чи зменшаться? І згідно з якими геополітичними планами це розраховувати? Лунали, врешті, доволі численні голоси членів клубу, щоби бути обережнішими, переважно з боку старшого покоління, яке сумнівалося у можливості проведення будь-яких глибших змін під Кригою — «А чи справді ми хочемо позбутися Криги?» — й побоювалися загрози з боку Японської імперії у разі, якби Сибір покинули війська Імперії. Хто нас тоді захистить, голодранці Пілсудського? Поченґло товк мороскляною попільничкою об стіл і волав: — Держава! Держава!
Інші курили — і собі закурилося цигарку.
— Вони в цьому не зізнаються, — зауважив кусюче редактор Вулька-Вулькевич, смикаючи гнівно за метелика, який заплутався високо на борлаку. — Буржуи брехливі! Я міг би пальцем вказати на тих, хто давав гроші Пілсудському й старій ПСП. Тепер, коли вони втратили сотні тисяч через замкнуту Кєжму, жоден не признається.
— Як же це, найбільші капіталісти оплачують діяльність соціалістів?
— Звичайно! А хто іще? Таж не бідота, якій самій на хліб бракує. Нападами на потяги масову збройну боротьбу не профінансуєш.
— Але де тут логіка? Вони платять за власну згубу!
— Ви живете в його домі й досі не відрізняєте карикатури на буржуя від істинного буржуя! Пане Бенедикте, це переважно добрі люди.
— Прошу?
— А що поганого ви можете сказати про свого господаря? Чи нема у нього доброго серця? Чи він не любить людей? А має гроші. Чому б йому не пожертвувати на боротьбу про спрямування Історії до загальної справедливости? Чи не болить йому нерівність, чи не засоромлює власне багатство на тлі нужди інших людей?
Глянулося на пана Веліцького, який акурат енерґійно щось просторікував; веселкове сонце зблискувало в діаманті mijnheer Ойденка.
— Він?..
— Я не кажу, що це пан Войслав, — але саме такі люди, саме такі. Ви думаєте, що той, хто доробився грошей, то ким би він раніше не був, завдяки якимось магічним чарам набуває раптом реакційних, нелюдяних поглядів? Здатність заробляти гроші ніяк не стосується політичного смаку. Вони експлуатують, не знаючи, що експлуатують, і щиро вірячи в цей порядок світу. Авжеж, деякі більші лицеміри можуть, збагатившись, діяти з малого, дурного страху, всупереч щирим своїм переконанням, особливо, якщо повірять у карикатури соціалізму,
