Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

У найкращому випадку Марс і АЗП воюватимуть поза станцією. В найгіршому – на Церері буде більше заворушень і більше смертей.

Ні, це неправда. В найгіршому випадку Марс і АЗП робитимуть заяви, жбурляючи в станцію скелі чи жмені ядерних боєголовок. Або підірвуть термоядерний двигун пришвартованого судна. Якщо ситуацію випустять з рук, це означатиме шість чи сім мільйонів мерців і кінець усього, що Міллер колись знав.

Дивно, але це відчувалося як полегшення.

Міллер знав про це протягом тижнів. Всі знали. Але цього не ставалося, тож усі розмови, всі жарти, всі випадкові взаємодії, всі автоматичні вітання, приємні посмішки чи легкий стьоб були такою собі спробою втечі. Він не міг вилікувати рак війни, не міг навіть пригальмувати його розростання. Він міг хіба прийняти те, що сталося. Детектив потягнувся, доїв залишки грибного сиру, допив гущу того, що навіть здалеку не схоже було на каву, і пішов підтримувати мир на війні.

Коли він дійшов до відділку, Масс привітала його непевним кивком. Дошка була заповнена злочинами, що потребували розслідування, документування і припинення справ. На ній було вдвічі більше записів, аніж учора.

– Кепська ніч, – озвався Міллер.

– Могла бути гіршою, – відповіла Масс.

– Думаєш?

– «Стар Ґелікс» міг бути марсіянською компанією. Поки Земля нейтральна, ми можемо не перетворюватися на гестапо.

– І як довго це протримається?

– Котра година? – запитала жінка. – Ось що. Коли я працювала у відділі зґвалтувань, був собі один хлопака, якого ми так і не змогли узяти. Тож коли все покотиться, я маю це залагодити.

– Навіщо чекати? – запитав Міллер. – Давай піднімемось, завалимо його і повернемося ще до обіду.

– Ага, типу ти не знаєш, як воно. Ми ж маємо бути професіоналами. Та в будь-якому разі, якщо самі завалимо, то самим же і розслідувати, без варіантів.

Міллер всівся за стіл. Звичайні теревені. Типу надзвичайно серйозне обличчя, яке ти робиш, маючи щодня справу з підстаркуватими шльондрами і бадяженими наркотиками.

А напруження на станції залишилось. Це було видно по тому, як люди сміялися, як себе тримали. Стало помітно більше кобур, аніж зазвичай, типу від демонстрації зброї стане безпечніше.

– Ти вважаєш, це АЗП? – запитала Масс. Голос при цьому знизила.

– Ти про знищення «Доннаджера»? Хто ж іще міг? Плюс їм же це й вигідно.

– Комусь з них, так. Та з того, що я чула, випливає, буцімто тепер є не один АЗП. Олдові хлопці ніц не знають про те, що коїться. Усі сцють кип’ятком і намагаються відслідкувати піратські подкасти.

– Так а що вони зроблять? – запитав Міллер. – Можна заткнути усіх гучних влогерів у Поясі, але це нічого не змінить.

– АЗП розколовся, отже… – Масс дивилася на дошку.

Якщо в АЗП розкол, то те, що на дошці, стане краплиною в морі. Міллер пережив дві великі війни банд. Перша, коли Лока Грейга замінила і знищила Арійських Літунів, і коли Золоте Гілля розкололося. АЗП були більшими, видатнішими і значно професійнішими за будь-кого. Це може спричинити громадянську війну в Поясі.

– Отже, може нічого не статися, – відповів Міллер.

Шаддід вийшла з офісу і обвела кімнату поглядом. Розмови притихли. Побачивши Міллера, капітан різко махнула рукою, мовляв, швидко до мене.

– Попав, – прокоментувала Масс.

В офісі на одному з крісел сидів Андерсон Довс. Міллер відчув, як його тіло рипнулось, коли пазл склався. Марс і Пояс у відкритому озброєному протистоянні. Представник АЗП на Церері сидить з капітаном в офісі служби безпеки. Ось так воно й буває.

– Ти працював над справою Мао, – звернулася Шаддід, повернувшись у крісло. Міллеру сісти не запропонували, тож він стояв, склавши руки позад себе.

– Ви мене призначили.

– І я ж сказала тобі, що вона не в пріоритеті.

– Я не погодився.

Довс посміхнувся. На диво тепле враження, спеціально розраховане на Шаддід:

– Детективе Міллере, ви не розумієте, що відбувається. Ми знаходимось на кораблі в космосі, а ви вимахуєте кайлом. Ви маєте припинити.

– Тебе звільнено від справи Мао, – мовила Шаддід. – Зрозуміло? Я офіційно усуваю тебе від розслідування прямо зараз. Хоч щось зробиш у цьому розслідуванні – і тебе буде покарано за перевищення повноважень і нецільове використання ресурсів «Стар Ґелікс». Ти повинен повернути усі матеріали мені. Ти мусиш стерти з особистого диску усі дані, що маєш. І ти виконаєш це ще до кінця зміни.

Мізки детектива працювали на всі сто, але обличчя залишалось пасивним. Вони забирають Жулі. Він не зможе дістатися її. Це данність. Але це не першочергове.

– В мене є певний прогрес, – почав було він.

– Ні, в тебе немає нічого, – перервала капітан, – твій маленький лист батькам був порушенням правил. Усі контакти з акціонером мають проходити через мене.

– Ви казали, що це не пошириться, – мовив Міллер, маючи на увазі «ви моніторите мене».

– А воно й не пошириться, – відповіла капітан. «І що ти з цим зробиш?»

З цим вже нічого не зробиш.

– А розшифровка допитів Джеймса Голдена? Вдалося це запросити до того, як…

До того як «Доннаджер» було знищено з єдиним живим свідком по «Скопулі» і зіштовхнуто Сонячну систему у війну. Міллер знав, що його питання звучить як скавуління. Шаддід стиснула щелепи так, що котрась мала би тріснути.

Довс порушив тишу першим:

– Я думаю, ми спростимо це. Детективе, якщо я вірно вас зрозумів, то ви вважаєте, що ми ховаємо справу. Але це не так. Просто ніхто не зацікавлений, аби «Стар Ґелікс» отримала відповіді, яких ви дошукуєтесь. Подумайте про це. Ви, може, й белтер – та працюєте на земну корпорацію. Прямо зараз Земля – це єдина сила, чиї вуха не стирчать з цієї справи. Лише одна, що має можливість вести перемовини з обома сторонами.

– Тож чому б їм не хотіти дізнатися правду? – запитав Міллер.

– Питання не в цьому, – вів далі Довс. – Питання в тому, що ні Земля, ні «Стар Ґелікс» не можуть бути хоч у чомусь замішаними. Їхні руки мають залишатися чистими. А ця справа лежить поза межами вашого контракту. Джульєтта Мао не на Церері. Якщо раніше і була можливість, що ви стрибнете на корабель, що йде туди, де вона знаходиться, і нарешті завершите викрадення. Екстрадицію. Доставку.