Хто боїться смерті - Ннеді Окорафор

— У цих землях мало істинних чаклунів, — продовжив він. — І стають ними не з власного вибору. Саме тому нас переслідують смерть, біль і лють. Спершу приходить велика скорбота, а потім якась людина, що нас любить, вимагає, щоб ми стали тими, ким маємо стати. Тебе, гадаю, спрямувала на цей шлях мати. Вона дуже непроста, ша. — Він зупинився, наче обдумуючи сказане. — Вона, певно, попросила цього в день твого зачаття. Її вимоги, вочевидь, були нагальніші за вимоги твого батька. Якби ти була хлопцем, він мав би союзника, а не ворога.

Великі містичні аспекти — це засіб досягнення мети. Кожен чаклун має мету. Але я не зможу тебе навчати, якщо ти не пройдеш ініціації. Завтра. Жодна дитина, яка приходила до мене, її не пройшла. Вони повертаються додому побитими, зламаними, недужими, хворими.

— Що відбувається під час… ініціації? — запитала я.

— Випробовується саме твоє єство. Щоб вивчити Аспекти, потрібно бути відповідною людиною — ось і все, що я можу тобі сказати. Ти викинула той діамант?

— Так.

— Ти обрізана, — продовжив він. — Це може стати на заваді. Але тепер цьому не зарадити. — Він підвівся. — Після заходу сонця не їж і не пий нічого, крім води. Твій місячний цикл розпочнеться за два дні. Це теж може стати на заваді.

— Звідки ви знаєте, коли в мене… коли він починається?

Він тільки розсміявся.

— Цьому не можна зарадити. Помедитуй годину сьогодні перед сном. Після заходу сонця не розмовляй з матір’ю. Але з Фаділем, своїм батьком, розмовляти можеш. Приходь сюди о п’ятій ранку. Неодмінно добре скупайся і вберись у темний одяг.

Я витріщилася на нього. Як я мала запам’ятати всі ці вказівки?

— Піди поговори із Мвітою. Якщо тобі треба буде почути мої настанови знову, він зможе їх повторити.

Підійшовши до Мвітиної хатини, я відчула запах горілої шавлії. Мвіта тихо сидів на широкому килимку, спиною до мене, і медитував. Ставши у дверях, я роззирнулася довкола. То ось де він жив. На стінах висіли плетені вироби, які також лежали стосами по всій хатині. Кошики, килимки, тарілки й навіть наполовину сплетене крісло.

— Сядь, — попросив він, не обертаючись.

Я сіла на килимок біля нього, обличчям до входу хатини.

— Ти ніколи не казав мені, що вмієш плести, — зауважила я.

— Це не важливо, — сказав він.

— Я б захотіла цього навчитися, — промовила я.

Він підсунув коліна до грудей, але нічого не сказав.

— Ти не все мені розповів, — сказала я.

— А ти від мене цього чекаєш?

— Якщо це важливо.

— Важливо для кого?

Мвіта підвівся, потягнувся і притулився до стіни.

— Ти їла?

— Ні.

— Тобі слід добре поїсти перед заходом сонця.

— Що ти знаєш про цю ініціацію?

— Чому я маю розповідати тобі про найбільший провал у своєму житті?

— Так нечесно, — сказала я й підвелася. — Я ж не прошу тебе принижуватися. Ти мусив розповісти мені про те, що пережив.

— Чому? — не вгавав він. — Яка б тобі була від цього користь?

— Це не має значення! Ти мені збрехав. Між нами не може бути секретів.

Коли він поглянув на мене, я зрозуміла: Мвіта осмислює наші стосунки. Шукає правду про щось або якусь таємницю, якої міг би від мене вимагати. Він, певно, усвідомив, що я нічого від нього не приховую, бо далі сказав:

— Це тебе лише налякає.

Я хитнула головою.

— Я більше боюся того, чого не знаю.

— Гаразд. Я мало не помер. Ні, помер… ні, мало не помер. Що ближче людина підходить до завершення ініціації, то ближче вона підходить до смерті. Пройти ініціацію означає померти. Я підійшов… дуже близько.

— Що ста…

— В усіх це відбувається по-різному, — пояснив він. — Є біль, жах — абсолютний. Не знаю, чому Аро взагалі дозволяє комусь із місцевих хлопців пробувати. Це його злісний характер.

— Коли ти…

— Невдовзі після приходу сюди, — сказав він. Глибоко вдихнув, серйозно подивився на мене, а тоді хитнув головою. — Ні.

— Чому? Я маю пройти її завтра, я хочу знати!

— Ні, — сказав він, і на цьому все.

Мвіта міг проходити пальмовими фермами глупої ночі. Він уже робив так не раз, побувши зі мною кілька годин. Якось, коли ми сиділи в материному садку, до моєї ноги підповз тарантул. Мвіта розчавив його голою рукою.

Але тепер, згадавши про свою невдалу ініціацію, він мав відверто наляканий вигляд.

Перш ніж я пішла додому, Мвіта повторив разом зі мною вимоги до ініціації. Я роздратувалася й попросила його натомість записати їх.

Я стала на коліна біля матері. Вона була в садку — розпушувала руками землю довкола рослин.

— Як усе минуло? — запитала вона.

— Так добре, як можна очікувати від цього божевільного, — сказала я.

— Ви з Аро надто схожі, — промовила мати й зупинилася на мить. — Я сьогодні поговорила з Наною Мудрою. Вона казала про ініціацію… — Вона замовкнула, оглядаючи моє обличчя. Побачила те, що було їй потрібно. — Коли?

— Завтра вранці. — Я дістала список. — Ось усе, що я маю зробити, щоб підготуватися.

Вона прочитала його, а тоді сказала:

— Я приготую тобі велику ранню вечерю. Курку карі та кактусові десерти?

Я широко всміхнулася.

Прийнявши добру гарячу ванну, я на якийсь час заспокоїлась. Але з плином ночі до мене повернувся страх перед невідомим. Опівночі в моєму животі вже неприємно бурляли з’їдені смаколики. «Якщо я помру під час ініціації, мама залишиться сама, — подумала я. — Бідолашна мама».

Я не спала. Але вперше, відколи мені було одинадцять, не боялася побачити червоне око. Десь о третій ранку закукурікали півні. Я знову скупалася і вдягнулась у довгу темно-бордову сукню. Їсти мені не хотілось, а ще я відчула тупе болюче пульсування в черевній порожнині. І те, й інше свідчило про близький початок місячних. Я не будила матері, коли йшла. Вона напевно вже не спала.

Розділ 19

Чоловік у чорному

— Тату, прошу, скеруй мене, — промовила я дорогою. — Тому що мені потрібен провід.

Чесно кажучи, я не думала, що він поруч. Я завжди вірила, що,