Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко

— Кеп, диспетчерська дала дозвіл на зліт.

— От і добре, — сказав я. — Поїхали.

— Прийнято. Починаю руління. Ґравікомпенсатори задіяні.

Я відчув, як крісло піді мною трохи просіло, а тіло налилося додатковою вагою — Краснова ввімкнула на борту шатла штучну ґравітацію і довела її рівень до стандартної одиниці. Новачки відреаґували на це нормально: всі троє були родом з Землі, а в шкільному гуртожитку для землян і вихідців з зоряних колоній підтримувалася земна сила тяжіння, щоб учні не відвикали від нормальної ґравітації (а з уроджених марсіан комплектувалися окремі екіпажі).

В салоні почулося слабке гудіння від запущених термоядерних двигунів — звукоізоляція ніколи не буває ідеальною. Ми четверо повернулися до найближчого ілюмінатора. Шатл залишив стоянку і по рулівній доріжці виїхав на злітну смугу. Після короткого розгону машина здійнялася в небо і стала стрімко набирати висоту. В принципі, ми могли б злетіти й на антиґравах, проте Краснова, як і кожен пілот, полюбляла реактивну тягу й користувалася нею за першої-ліпшої нагоди.

— Приблизно через півгодини прибудемо на орбітальну станцію і звідти перейдемо на наш корабель, — сказав я новачкам. — Там, як і належить, представлю вас екіпажеві. А поки познайоммося. Я капітан третього ранґу Мальстром, командир міжзоряного транспорту „Кардіф”, на якому ви будете служити. Маю надію, ми непогано спрацюємося. — Я зробив коротку паузу й подивився на дівчину. — Тепер твоя черга.

Вона миттю схопилася, мов підкинута пружиною, і заторохкотіла:

— Кадет Хаґрівз, сер! Основна спеціальність — пілотування й навіґація. Додаткові спеціальності — інформатика та зв’язок, системи гіпердрайву. Знання мов: вільне володіння — анґлійська, іспанська; зі словником — німецька, портуґальська, італійська.

Я поморщився.

— Заради Бога, сідай! Не стрибай, як кенґуру. — Дівчина збентежено присіла, і я, вже м’якшим тоном, запитав: — То як тебе звати?

— Кадет Хаґрівз, сер. Марша Хаґрівз.

— Дуже мило, Маршо, — сказав я. — Чи, може, тебе краще називати Марсі?

— Ну… Так, сер. Я більше звикла до Марсі. Так мене всі називали в школі. Марсі на Марсі… — Вона ніяково кліпнула очима. — Це такий каламбур, сер. Моє ім’я і планета.

— Дякую за пояснення, сам би нізащо не здогадався, — іронічно промовив я, чим викликав у дівчини слабку, ледве помітну посмішку. — Отже, Марсі, що вже не на Марсі. Ти мусиш затямити одну річ: я не люблю, коли до мене звертаються „сер”. Мені більше до вподоби „капітан” або „кеп”. Зрозуміло?

— Так, капітане.

— А вам, хлопці?

— Так, капітане, — хором відповіли обоє.

— От і чудово. Слухайте далі, — провадив я. — Ви вже не школярі, тому забудьте про ці стройові штучки. — Я хотів був додати, що такого штибу „штучки” були призначені для того, щоб якомога міцніше тримати учнів у шорах. Але потім згадав, що капітан Лопес про це не говорив, поки я сам не розібрався. — Зрештою, ми не військові, і я вимагаю від вас просто розумної дисципліни. А від того, що ви раз по раз ставатимете струнко, вам не додасться ні розуму, ні знань, ні досвіду. У нас на кораблі не казарма, а дружний і злагоджений колектив, можна навіть сказати, родина з дванадцяти людей — тепер, разом з вами, буде п’ятнадцять. Певна річ, ми підпорядковуємося статутові й дотримуємося субординації — проте без зайвих формальностей. У позаслужбовий час ваші старші колеґи зазвичай називатимуть вас на ім’я, а під час вахти вживатимуть прізвище. Ви звертайтеся до них за званням чи посадою, не додаючи „сер”, „мем” або їхні аналоґи іншими мовами. І до вашого відома: старший помічник Краснова воліє, щоб її називали „старпом”, а головний інженер Штерн — просто „шеф”, і йому байдуже, що у військових так звертаються до сержантів та старшин. Вам ясно?

Всі троє підтвердили, що ясно, і ми продовжили знайомство. Рудого хлопця звали Мілош Сабліч, він був інженером широкого профілю — рідкісний випадок для свіжоспеченого випускника. Це означало, що він оволодів усіма інженерними спеціальностями, які викладали у школі.

— А яка з них основна? — запитав я.

— Всі, — самовдоволено відповів Мілош. — За кожною я пройшов повний курс і отримав найвищі бали.

Зрозуміло, круглий відмінник. У школі я таких не полюбляв, вони дратували мене своєю „правильністю”. А подорослішавши, як правило, ставали бездушними сухарями. Я егоїстично потішився від того, що з Мілошем здебільшого матиме справу наш головний інженер, і повернувся до худенького хлопця:

— Ну, а ти?

— Симон Ґарньє, — несміливо представився той, — господарча служба. Додаткова спеціальність… — тут він зам’явся, а його вуха почервоніли, — польові операції.

Губи Мілоша вигнулися в глузливій посмішці, а от у Марсіних очах виразно промайнуло співчуття. Всіх школярів, хто не проходив за „титульними” спеціальностями пілотів або інженерів, неодмінно готували до польових операцій — під цим розумівся весь комплекс навичок, необхідних для висадки на невивчені планети у складі десантних ґруп. Через свою тендітну статуру Симон нітрохи не годився на роль безстрашного підкорювача інших світів. Та й особливим розумом, вочевидь, не відзначався, раз не спромігся отримати ніякої іншої кваліфікації, окрім господарника.

Проте навіть такий простий хлопець, як він, становив величезну цінність. Адже в Зоряний Флот приймали зовсім не за розумовими здібностями і не за фізичними даними, а за іншими критеріями. Вірніше, за одним-єдиним, який називався резистентністю. І ніякого конкурсу не існувало — брали всіх поспіль, ще й нарікали на гострий брак кадрів.

— Твоя друга спеціальність нам не знадобиться, бо наш корабель вантажний, а не дослідницький, — заспокоїв я Симона. — А от перша стане вельми в пригоді. Відколи наш стюард пішов на пенсію, всіма господарськими справами в нас займається технік Карла Бекер. От тільки на камбузі від неї користі мало — кулінар з неї дуже кепський. Сподіваюсь, ти добре готуєш?