Простір неспокою - Василь Головачов

Станіслав подякував незнайомому йому інспекторові транспорту.

До таймфага залишалося летіти близько шести хвилин…

У залі панувала звична на чергуванні тиша. Гнат крадькома зиркнув на годинник: до кінця роботи ще година з хвилинами. Що ж, доведеться “продовжувати чергування” і слухати, слухати, слухати розмірене дихання космосу, вічне дихання, народжене виникненням і загибеллю зірок, кипінням ядер галактик, криками колапсарів і безплотним дощем реліктових випромінювань; і ждати в цьому хаосі інших звуків — благання допомогти, і почути, і зрозуміти, і визначити, чий це поклик і де той, хто кличе…

Раптом Гнат уловив у звуковій каші якийсь сторонній, чужорідний звук, навіть не звук — тінь його. І тієї ж миті досвідченіші чергові відреагували на цей звук кожен по-своєму: Хрустальов зайнявся автоматом пеленга, а Рафаель дав сигнал тривоги по відсіках. З-під пульта почулися гудок і голос автомата:

— Сигнал SOS! Квадрат Трикутника, координати: плюс двадцять три градуси галактичної довготи, мінус дев’ятнадцять галактичної широти.

Станція нашорошила всі свої дивовижні “вуха”, орієнтуючи їх на визначений квадрат простору, і зусилля автоматів не були марними: динаміки донесли до людей передачу, адресовану тільки станціям СПАС, оснащеним найчутливішою з усієї апаратури, яку міг винайти технічний геній людства наприкінці двадцять третього століття.

Рафаель підключив дешифратор.

— Говорить “Полюс”, антипротонна атака… говорить “Полюс”, антипротонна атака… говорить “Полюс”, антипро…

Передавав кібер, у тому сумніву не було, і голос його поступово слабшав, поки не згас зовсім.

— Патруль, на старт! — вигукнув Хрустальов. — Сигнал SOS, квадрат Трикутника, радіант три секунди дуги. Обсерваторія “Полюс”, антипротонна атака. Люди, очевидно, загинули, сигнал передає робот. Подбайте про захист!

— Зрозумів, стартую, — лаконічно відповів старший патруля.

— Звідки там антипротони? — пробурчав Рафаель.

— Запитай що-небудь легше, — сказав Хрустальов. — Ми відпрацювали все, що змогли, решта — справа патруля. Як ти гадаєш, потрапимо до зведення по управлінню?

Рафаель перехопив косий погляд Гната і мовчки знизав плечима.

Томах прибув на базу о десятій нуль-нуль за середньосонячним часом. Ліфт стрімко виніс його на верхній горизонт гігантської будівлі до входу в зал оперативного управління і зв’язку із секторами УАРС.

Станіслав пройшов до рядів головних пультів, над якими мерехтіли віоми оперативного зв’язку з іншими центрами УАРС, з патрулями, зі станціями СПАС на Землі, на інших планетах і в космосі.

Біля пультів відеоселекторів уже юрмилися начальники інших відділів, керівники оперативних рятувальних груп, начальники секторів. Був тут і Керрі Йос і Владибор Дикушин, начальник другого сектора, якому підлягала служба безпеки космічних сполучень Сонячної системи.

— Ну, що? — стиха запитав Томах у Керрі Йоса.

— Йде інформпошук, — відповів заклопотаний Керрі, — Антипротонне випромінювання само по собі не виникає. Зробили запит у служби Сонця, можливо, хромосферний спалах?..

— Навряд, — підійшов до них такий же заклопотаний Богданов. — Як правило, про спалахи на Сонці попереджають заздалегідь. Тут щось інше. До речі, як тобі інтуїція Грєхова? Тебе він теж розбудив?

— Аякже. Мій тезко не втратив форми, але й він не зміг би сказати, звідкіля в квадраті Трикутника антипротони. Щось багато сьогодні тут народу, твоя робота?

— Я зразу дав тривогу першого ступеня по управлінню і подзвонив Дикушину. Думаю, що це правильно…

Раптом людський натовп біля панорамного, на всю стіну, віома, зарухався. Хтось вивів оперативний зв’язок на загальні підсилювачі, й під склепінням залу пролунав спотворений відставаннями голос:

— Підійти до обсерваторії не можу! Захист не витримав… Радіація понад усякі норми!

— Що з обсерваторією? — гучно, на весь зал, запитав Дикушин.

— Обсерваторії як такої не існує, бачу частину відсіку забезпечення і блок антен, усе інше — хмара радіоактивного пилу!

— Повертайся! — наказав Дикушин. — До тебе зараз підійде “панцирник”, це його справа. Візьми ще один модуль і прочеши трасу за вектором Трикутника, може, хтось лишився живим.

Начальник сектора обернувся до людей, що обступили його.

— Закінчили пошук? Що це таке?

— Це космотрон-колайдер, — відповів один з операторів. — Три години тому там почався експеримент з антипротонним накачуванням. На виклики ніхто не відповідає… а за даними вимірів, випромінювання, яке знищило обсерваторію, повністю збігається з характеристиками космотрона.

Дикушин слухав незворушно, тільки розкосі очі його перетворилися на вузенькі щілини, ніби він намагався розгледіти щось за стінами залу.

— Зв’яжіться з науковим центром, потрібні точні дані максимального пучка: швидкість, маса, градієнт ослаблення, радіант розходження.

— Уже все відомо, — подав голос з третього ряду пультів чоловік у плетеній безрукавці. — Якщо промінь зачепить Марс, він здере з нього атмосферу й перетворить планету на гладеньку більярдну кулю!

Запала мертва тиша. Всі погляди були спрямовані на Дикушина. Той мовчки підійшов до свого пульта і сів у крісло.

— Увага! Патрулю УАРС зон Юпітера, поясу астероїдів, Марса і вільного простору — підготувати засоби для перехоплення антипротонного пучка!

Дикушин рвучко повернув голову до оператора зліва.

— Розрахунок координат точки перехоплення, негайно!

— Час