Простір неспокою - Василь Головачов

У нього була дивна манера сильно мружитися, надто коли хвилювався.

Дикушин глянув на Томаха, що підступив ближче. Пршибил помітив його, привітався і знову звернувся л° начальника сектора:

— Жертви?.

— Вісім чоловік — прискорювач, — сказав Дикушин, опустивши очі, — і шість — обсерваторія “Полюс”.

— Яка жахлива ціна! — прошепотів Пршибил.

— Я перевірю відсіки, — гукнув на ходу Хрустальов. — І заразом прихоплю скафандри…

— Давай, — відказав Гнат, залізаючи в нутро пульта з лазерною насадкою для перепаювання БС-модулів. Перед ним світилася схема перебудови ланцюжків управління реактором станції, передана з бази, і він зрідка кидав на неї погляд, з’єднуючи блоки і перепаюючи кристалопереходи.

— Промінь вийшов прямо на вас, — сповістив Томах, який замінив Дикушина біля віома. — Діаметр променя близько двохсот кілометрів, радіант розходження дві секунди дуги.

— Знаю, — лунко відповів динамік голосом Гната. — Скільки часу в нашому розпорядженні?

— Вісімнадцять-двадцять хвилин.

— Встигну, лишилося зблокувати вузли й запустити зовнішню програму. Все інше дороблять автомати.

Томах не відповів, нервово потер підборіддя.

— Монтажники завершили перше кільце екрана, лишилося ще два.

Гнат, відірвавшись од роботи, глянув на чорний диск над центральним пультом.

— Я вже бачу промінь: хвостата зірка по осі локатора… Красиво!

І в цей час підлога центру управління СПАС здибилася, нахилилася, лункий гул вирвався з надр станції. Гнат звалився з пульта на підлогу й ухопився за стойку крісла.

— Що там у вас? Що сталося? — донісся згасаючий голос Томаха.

Екран віома взявся райдужними плямами, головного залу УАРС майже не було видно.

Віоми згодом прояснилися, хоч голос Томаха лишався таким же кволим, глухим, неначе він говорив з-під землі.

— Скажи нарешті, що сталося? Чого мовчиш?

— Не знаю, — розгублено відповів Ромашин, підводячись. — Крен якийсь…

— Запитай координатора станції, зелений клавіш зліва од ручки крісла.

Гнат знайшов клавіш, натиснув і спитав:

— Що трапилося?

— Аварійний старт запасного модуля, — з готовністю доповів безбарвний голос. — Зруйновано другий і третій причальні відсіки, відірвано перехідний бімер.

Гнат здивовано витріщився на Станіслава, ще не усвідомлюючи наслідків цієї аварії.

— Де старший зміни? Де Хрустальов?

Гнат оглянувся на люк.

— Він пішов перевірити відсіки… взяти скафандри…

— Патрульний модуль до мене! — гукнув Томах до операторів, вибігаючи із залу. — Стартовий коридор другої земної бази! За хвилину прибуду до вікна виходу.

Тим часом Дикушин говорив Гнатові:

— Завершуйте роботу, надягніть скафандр і спробуйте вибратися із станції через аварійний колодязь.

Гнат гарячково взявся до роботи. Через три хвилини закінчив паяти, відкинув лазерну насадку і хутко склав блоки пульта. За сигналом з бази перевірив проходження команд, скоригував станцію за останніми даними патрульних кораблів і підключив автоматику реактора до перебудованого на дистанційне управління пульта.

— Все! — видихнув він, витираючи спітнілий лоб долонею. — Що далі?

Начальник сектора підняв руку, закликаючи стривожених людей. біля пульта дотримуватись тиші, обернувся до Гната.

— У вас є інший вихід. Станція має коригуючі двигуни: третя секція пульта, голуба панель. Інструкція в ніші під пультом. Досить двох-трьох імпульсів на межі тяги, щоб вийти з-під удару.

— А заводи? — Гнат зціпив зуби, щоб ніхто не помітив, як він хвилюється. — А супутники?

— Заводи, напевне, ми втратимо, — сказав Дикушин. — Але до супутників промінь не дійде. Що ви гаєтесь?! — раптом гримнув він. — Виконуйте наказ! Геройство виявити закортіло?!

Гнат похитав головою. Він уже не міг міняти своє рішення, не дозволяло самолюбство.

— Не роби дурниць, Гнате, — сказав Богданов, який досі мовчав. — Відводь станцію.

— Ні. Треба знайти Хрустальова, потім чекатиму Томаха на виході аварійного колодязя. Може, встигну…

Страшно було ступити лише перший крок, що вів його від пульта, від порятунку, але Гнат цей крок зробив.

У коридорі він наштовхнувся на Леона Хрустальова! Це було так несподівано, що Гнат скрикнув. Начальник зміни СПАС стояв на колінах під коридорною стіною і силкувався, очевидно, звестися на ноги. Лице його було закривавлене, руки зранені, й ніщо в ньому не нагадувало того спортивного юнака, який десять хвилин тому побіг по скафандри.

— Що з тобою?! — вигукнув Гнат, присідаючи навпочіпки.

Хрустальов судорожно вхопився за простягнуту руку, прошепотів розквашеними губами: “Це я винен…” — і звалився на бік.

Гнат підхопив Леона на руки і підбігцем подався до боксу зі скафандрами. Він не знав, у чому вина Хрустальова, але був радий, що не довелося шукати його по всій станції. До цього почуття додалися тепер і тривога за товариша, і бажання будь-що встигнути добігти до аварійного колодязя.

Орієнтуючись за світними червоними дороговказами в коридорах, Ромашин знайшов бокс з аварійним спорядженням, вибрав найпростіші вакуумскафандри, ледве втиснув в один з них непритомного Хрустальова і вліз у скафандр сам.

Тут і знайшов їх Станіслав Томах.

Гнат не пам’ятав, як опинився в модулі, нервове потрясіння