Простір неспокою - Василь Головачов

— Чому байдужість? — втрутився Дикушин. — По-моєму, тут доречне інше слово: злоба. Або ненависть.

— Ні, дорогий Владе, — заперечив йому Керрі Йос. — Злоба і ненависть — це просто синоніми байдужості, так буде найправильніше. Досить згадати вражаючу байдужість тих, хто жив у милулі сторіччя, щодо забруднення навколишнього середовища. Наслідки цього ми теж досі відчуваємо. Ще й сьогодні працюють очисні установки в океанах!

— Двадцять першого цього місяця відбудеться врочисте вимкнення установок у Тихому океані, — сказав Пршибил. — Очевидно, цей день оголосять святом.

— Святом Пам’яті Помилок! — спалахнув Дикушин. — Пусте це, виходить, ми святкуватимемо усвідомлення людиною своєї глупоти і недалекоглядності.

— Не згоден, — почувся голос Морозова. — Чому б людству та не згадувати ціну власних помилок? У тому числі й ціну байдужості. Керрі справедливо каже: досі ми спостерігаємо рецидиви байдужості, і наша справа — лікувати цю хворобу, щоб вона не сягала космічних масштабів. Уявити важко, що може накоїти в наш час одна людина, озброєна технічною могутністю цивілізації! Однак ми справді відходимо від теми нашої зустрічі; розв’язання соціальних і психологічних, моральних і етичних проблем — обов’язок відповідних органів ВКР, чи не так? — обернувся Морозов до Пршибила.

— Мені це відомо, — відповів той. — Але я не став би ділити функції так категорично, ми — і ВКР і УАРС — однаковою мірою відповідаємо за людство, за людину як елемент суспільства і за людину як особистість.

Морозов кивнув, погоджуючись.

— Тепер ще одне повідомлення, — промовив Керрі Йос після невеличкої паузи. — Поки що ми розв’язали, сказати б, “сімейну біду”, але є і проблеми зовнішні, й отут не все так ясно та просто. Микито, введи їх у курс справи, розкажи все, що відомо про так звані “дзеркала”.

Томах ступив слідом за Богдановим до кабінету начальника відділу і зупинився. Керрі Йос стояв біля стола-пульта і кашляв. З нутрощів пульта, як з печі, валив синій гіркий дим.

Апаратура інженерно-технічного забезпечення, очевидно, автоматично вимкнулась, і в кабінеті, крім стола і кількох крісел, нічого не було.

Керрі Йос угледів прибульців, витер засльозені очі.

— Слабкострумові системи!.. — пробурчав він. — Це називається слабкострумові системи! Замкнуло десь, а де, один дідько знає! Проходьте, чого стали. Прошу. сідати.

— Викликати техніка? — запропонував Богданов.

— Прийде сам, повинна спрацювати лінія аварійного оповіщення. А поки що не будемо гаяти час. Хто доповідатиме перший?

— Підготовку інспектора для розшуку Василя Богданова на Дзорі завершено, — почав Микита Богданов. — Шалва зараз зайнятий з ним контрактивною перевіркою на виживання.

— Рон Клітгорд… Як він тримається?

— Нормально, хоч трохи й хизується.

— Ви пропонували Ромашину стати рятувальником?

— Пропонували.

— А чи не квапимося ми? Я чув, він зробив якесь відкриття в галузі ТФ-зв’язку.

— Вивів формулу ТФ-трансгресії, за що здббув ступінь магістра технічних наук.

— Але, наскільки мені відомо, він не зміг довести роботу до кінця.

“Ого! — подумав Станіслав. — Ну й обізнаність у Керрі!”

Вголос же мовив:

— Не зміг — не те слово. Просто наша земна математика поки що неспроможна осягнути всю глибину цієї проблеми. Не доросла. Гнат не захотів працювати над локальними завданнями, не охопивши всієї проблеми зразу.

— Максималізм найвищої міри! Мені це не дуже-то подобається. А що за проблема? Кажи ясніше, я не ТФ-фізик.

— У формулі Ромашина — під цією назвою вона й увійде в наукову інформатуру — закладено потенційну можливість переміщення на наддалекі відстані без великих ТФ-станцій.

— Ага, цікаво! Здібний хлопець. Можливо, йому місце не в спецсекторі, а, скажімо, в технічному центрі управління?

— Я пропонував йому альтернативу, але він обрав наш відділ.

— За правилами йому треба б пройти стажування.

— Звичайно, що він і робить. Програму стажування я склав особисто. Випадок на СПАСі, мені здається, якоюсь мірою допоміг йому визначитися. Робота в Інституті ТФ-зв’язку, та й спортивні досягнення, давалися Ромашину легко, це й породило його кредо ковзання по життю. А він самолюбивий і, спізнавши смак боротьби, багато чого доб’ється. В нашій же роботі боротьби вистачає: з часом, з простором, з обставинами, з самим собою врешті. До того ж у нього є особиста мета.

— Звучить інтригуюче.

— Ні, все просто — кохання. Хоч для нього якраз усе дуже непросто. Та коли він виграє і цю битву — бути йому…

— Ким же?

— Директором управління.

Керрі Йос, гмукнувши, поглянув на Богданова.

— Твоя думка?

— Славкові видніше, — зауважив Микита. — Поживемо — побачимо. Я, наприклад, жодного разу не бачив Гната у грі, а Славко з таким захватом розповідає про нього як волейболіста, що розпалив у мені цікавість.

— Незабаром чемпіонат Системи, я тебе поведу, — пообіцяв Томах.

— Добре. — Керрі Йос склав руки на грудях. — Ми відхилилися від теми. Що іще?

— Проведено інформаційний пошук, — робив Богданов свою коротеньку доповідь. — За всю історію таймфага вантажі зникали чотири рази: два нам відомі, третій — двадцятирічної давності історія з рятувальним шлюпом і четвертий — на самому початку експлуатації таймфагових ліній.

— Уточнили, які саме вантажі не дійшли за призначенням?

— В