Простір неспокою - Василь Головачов

— Година, година десять.

— Прийнято.

— Готовність до старту — десять хвилин! — говорив начальник сектора у мікрофон. — Системі перехоплення протягом п’яти хвилин розрахувати ефективний екран! Де начальник марсіанської зони? — обернувся він.

Із-за спин вийшов вайлуватий Савін.

— Які господарства зачепить антипротонний промінь?

— Зараз… — Савін подумав. — Коридор входу розвідкораблів, — почав він перелічувати, — потім СПАС-сім, робочу зону заводу безгравітаційного лиття… що іще? Сектор вантажо-пасажирського сполучення. Це, мабуть, найсерйозніше з усього.

— Погано! Судячи з розрахунку, коридор входу промінь уже зачепив, за півгодини настане черга СПАС-сім, а тоді піде така мішанина споруд!..

Савін промовчав, він нічим не міг допомогти керівникові сектора.

— Скільки часу ти даєш на монтаж екрана для променя? — підійшов до Дикушина Керрі Йос.

— Годину. Точніше, хвилин п’ятдесят, враховуючи час виходу в точку установлення. Це максимум того, що я можу дати. І якщо вони не встигнуть… уявляєш силу удару сонячного протуберанця?!

— Ти, здається, казав, що на шляху променя СПАС-сім?

— Ну?

Керрі почухав перенісся.

— На СПАСах, мені пам’ятається, є власні реактори…

— Є. Ну й що?

— Можна висадити СПАС назустріч променю. Вибух утворить контрхвилю енергії…

Дикушин не дав йому докінчити, в нього не було часу ні на аналіз пропозицій, ні на подяку за поміч.

— Терміновий зв’язок із сьомою станцією!

Тільки Богданов помітив, як раптом зблід Станіслав Томах.

— Ти чого? — запитав він пошепки.

— На СПАС-сім зараз Гнат Ромашин… — так само ледь чутно відповів Томах.

Антени вловили ще один сигнал SOS, і Хрустальов нагримав на Рафаеля, який у хвилюванні переплутав бланк-відповіді. Гнат спробував був запропонувати свою допомогу, але його попросили вийти із залу й не заважати, і він сумовито визнав усю безглуздість свого становища.

Зненацька перед ним розкрився об’єм аварійного віом-зв’язку, в ньому появився знайомий Гнатові зі слів Томаха зал оперативного управління УАРС. На передньому плані ряди пультів, над одним з них навис високий чоловік у білій формі офіціала УАРС, з жорстким обличчям і примруженими очима. Гнат не зразу впізнав у ньому одного з мисливців, з якими він зустрівся в лісі на березі Західної Двіни.

Хрустальов орієнтувався миттєво: він тут же завчено відрапортував про вжиті заходи, чим викликав мимовільне пожвавлення в групі рятувальників усіх рангів, що стояли за спиною Дикушина.

— Чудово, — сухо сказав начальник сектора, не виявляючи здивування присутністю там Гната. — Слухайте наказ. Екіпажу негайно покинути станцію на резервному модулі! Старшому зміни переорієнтувати командні ланцюжки станції і бути готовими до спрямованого вибуху реактора. Все!

— Але навіщо?.. — не втямив Хрустальов.

— Поясніть йому, — кинув Дикушин через плече і відійшов до другого пульта.

— Вибух реактора утворить контрхвилю енергії, — сказав Керрі Йос, який стояв найближче до віома. — Ця хвиля, за розрахунками, послабить щільність антипротонного пучка разів у десять.

— Ясно, — Хрустальов говорив так, ніби йому щось заважало. — Але, на жаль, я не молектронник. Я не знаю схем командних ланцюжків…

— Візьми з бригади обслуговування першого-ліпшого механіка, — втрутився Томах. — Він переорієнтує ланцюжки так, як ми скажемо. Мерщій, у нас майже немає часу. Промінь виходить на вас.

Хрустальов потягнувся до мікрофона внутрішнього зв’язку, але Гнат випередив його:

— Не треба шукати механіка, я зроблю. Давайте схему.

Томах якось дивно глянув на його обличчя у віомі, і Гнат зрозумів це по-своєму:

— Не хвилюйтесь, я справлюсь.

— З чого ти взяв, що я хвилююсь? — буркнув Станіслав і одвернувся.

Дикушин натиснув кілька клавішів на панелі селектора і чітко, карбуючи слова, сказав:

— Увага! Екстрене повідомлення всім ТФ-станціям розпізнавальної мережі УАРС! Кораблям у квадраті Трикутника залишити зону і негайно прибути в порти призначення! Уряду і Технічній Раді Марса вжити заходів для евакуації прикордонних зон по вектору Трикутника. Термін евакуації — дві години! Патрулю УАРС розпочати монтаж поглинаючого екрана!

Вимкнувши селектор, Дикушин звернувся до мовчазної групи рятувальників:

— Усіх, хто не бере участі в операції, прошу повернутися до виконання своїх безпосередніх обов’язків. Вам, Савін, доведеться допомогти загонам евакуації. Головне — не допустити паніки! Зрозуміло?

Савін кивнув на знак згоди і зник. Почали розходитися рятувальники, лишилися тільки чергові оператори, диспетчери та інженери командного комплексу.

— А ви чого ще тут? — запитав раптом Дикушин, угледівши Томаха і Богданова.

— Там наш товариш, — Станіслав кивнув на віом зв’язку із СПАС-сім. — Ми зачекаємо.

Дикушин ворухнув кам’яними жовнами.

— Я гадав, він теж черговий СПАСу… Розхлебтаємо цю кашу, я з вас спитаю, чому він опинився на станції. Дайте прямий зв’язок з Радою, — кивок у бік операторів.

— Я уже в курсі, — появився у залі відеопривид заступника голови ВКР Чеслава Пршибила. — Причини катастрофи?

— Невідомі. Розслідуванням причин займається спец-сектор, але це має бути щось надзвичайне! Космотрон був захищений од усіх можливих випадковостей.

— Значить, не від усіх, — у задумі мовив Пршибил.