Простір неспокою - Василь Головачов

— Учора вранці, — стомлено відповів Йос.

Дві години тому каналом УАРС надійшло повідомлення із Дзора про зникнення одного з розвідників-спостерігачів на поверхні планети, Василя Богданова. У визначений час Василь не вийшов на зв’язок з базою, і для такого професіонала, як він, це було щось незрозуміле.

Томах мимоволі порівняв цю пригоду з недавніми подіями: появою “дзеркала”, пропажею вантажів і, головне, з проникненням у наглухо закапсульовані космостанції над Дзором. Чи не є це ланки одного ланцюга?

— І ніяких припущень? — спитав він невесело.

Начальник відділу безпеки похитав головою.

— Ніяких. Несправність апаратури зв’язку відпадає, ситуаційна неможливість подати сигнал теж — уже другу добу він мовчить, пропустив три сеанси.

— Хто веде розслідування? — поцікавився Богданов.

Зовні він був незворушний, тільки біля губ пролягли скорботні зморшки.

— Поки що Шалва Тектуманідзе, але що він може зробити звідти, з орбіти? А інших розвідників у цьому регіоні планети в нас немає, та й завантажені вони по горло своїми справами. Треба посилати нового соціоексперта чи хоча б спостерігача.

— Я готовий, — вихопилося в Томаха.

— Ні, — коротко відповів Йос, але так твердо, що Томах зрозумів — у начальника відділу визріло своє рішення.

— Часу на навчання у нас, на жаль, немає, — неквапом вирік Богданов. — Інакше я б запропонував новенького. Рон Клітгорд, інспектор транспорту нашого сектора. Його добре знає Дикушин.

— Кандидатура Владибора у мене не викликає сумніву. — Керрі Йос підвівся, ступив до Томаха і поклав йому на плече руку. — Та й ваш друг Гнат Рома’шин підійшов би тут за всіма статтями. Але, повторюю, часу на навчання у нас таки справді немає, тому доведеться посилати професіонала, відривати його від роботи. Славка я не пошлю, на вас і без того повисла справа Ока. То кого ж?

— Треба подумати, — сказав Станіслав. — Але ідея взяти Гната…

— Що, не підходить?

— Чому ж, підходить. Просто я думав… чи не рано? Ви ж пам’ятаєте відкриття, пов’язане з його іменем? Він талановитий конструктор і до того ж спортсмен високого класу…

— Еге ж, самі достоїнства. — Керрі дозволив собі пожартувати. — Саме це мені й імпонує, особливо те, що він спортсмен. Хтось із вас знає його фізичні дані?

— Я знаю, — сказав Томах, — не раз масажував його. Може, трохи запальний, але чудово розвинутий, реакція феноменального типу плюс смак до ризику.

— Останнє, очевидно, зайве, — пробубонів Керрі. — Я б волів, щоб цей смак не розвивався за експонентом.

— У Василя теж була реакція феноменального типу і відчуття небезпеки, — нагадав Богданов.

Начальник відділу в задумі пройшовся кабінетом і сказав:

— Поміркуйте до вечора, потім поговоримо. Сподіваюсь, ви усвідомлюєте важливість майбутнього завдання. Дуже вже схоже на те, що хтось недавно почав спостерігати нас, людство, спостерігати ще несміливо, на далеких підступах до нашого центру.

— Як ми Дзор? — уточнив Богданов.

Керрі Йос кинув гострий погляд на свого заступника.

— Аналогія є, проте різниця між нашим і їхнім спостереженням значно більша, ніж схожість.

— Авжеж, — погодився Томах. — При тих можливостях, які демонструє Око, — пригадайте розпечатані станції над Дзором, — він міг би стежити за нами, не відриваючись, дуже довго. У мене створилося враження, що відкрився він зумисне. Навіщо?

— Мені теж хотілося б знати, — докинув Керрі Йос. — На це запитання відповідати поки що нікому.

— А чи не перестраховуємося ми? — мовив Богданов. — Чи не видаємо бажане за дійсне? Вам не здається, що надто вже штучні наші побудови? Всі три випадки: “дзеркала”, пропажа вантажів і розпечатання станцій можуть бути ще невідомими нам проявами сліпої природи і загалом не пов’язані одне з одним.

— Можуть, — погодився Керрі Йос. — Але якщо сто років тому вчені для всіх космічних явищ шукали природні пояснення, то ми зобов’язані шукати неприродні, бо за цим стоїть контакт з розумними істотами, про яких ми нічого не знаємо! Для того й створено УАРС, організацію, яка відповідає за безпеку цивілізації, за те, щоб іншим людям контакт не загрожував бідою. Непереконливо?

— Чого ж, — буркнув Томах. — Нас переконувати не треба. Хто з Ради працює зараз по “дзеркалах”?

Керрі сів у своє крісло.

— Генрі Бассард.

Томах і Богданов перезирнулись.

— А ви гадаєте, даремно я вас тут лякаю? Думка Генрі, між іншим, цілком збігається з твоєю, Микито. Словом, ось що.” З розшуками Василя я впораюся сам. А вам даю два дні на архіви — пошукайте інформацію розвідників про всі явища, схожі з “дзеркалами” та іншими нашими загадками. Потім зійдемося, виробимо тактику і стратегію пошукових груп. А оскільки працювати їм випаде у прикордонних районах контрольованої нами зони космосу, то питанню відбору, психологічним якостям пошуковців приділити особливу увагу. Все зрозуміло?

— Еге ж… — іронічно мовив Томах. — Звичайна річ: піди туди, не знаю куди…

Гната Томах застав удома заглибленим, судячи з виразу обличчя, у не зовсім приємні роздуми.

— Де це ти був? Я тебе розшукую вже другий тиждень, — не відповідаючи на привітання, накинувся на нього Ромашин.

— Робота, — відбивався Станіслав. — Я був там, куди відео не дістає.

— Знову таємниці…