Простір неспокою - Василь Головачов

дав собі слово розшукати у ВКР відомство по відновленню екологічних ресурсів і взнати там ціну мисливству. “Хто знає, може, я все ж переборщив? — закрався сумнів. — Мав рацію цей білявий Клітгорд, ніхто не давав мені повноважень судді, і перше поривання далеко не завжди схвальне. І ще він має рацію в тому, що я занадто збуджуюся. Це не єдина, але найбільша моя вада… після любові до солодкого. Тут його думка збігається з думкою Реброва, а я йому вірю більше, ніж собі. Хто б мені зараз допоміг розібратися у всьому, так це Славко Томах. Куди він запропастився?..” Розділ 4
Дилеми

Під час тренування Гнат познайомився з усіма членами команди, хоч із багатьма вже зустрічався в іграх чемпіонатів Землі, щоправда, як супротивник. Обняв Гладишева, зрадівши його усмішці, мов теплому весняному ранку.

У Реброва була інша тактика тренувань, ніж у Солінда. Май давав завдання й незворушно спостерігав, як воно виконується.

Гнат двічі побував у залі електронного моделювання, відпрацьовуючи імітацію нападу з третього номера, і двічі на майданчику в нього нічого не вийшло.

Ребров за звичаєм промовчав, одначе після тренувальної гри відвів похмурого Гната вбік і сказав:

— Ви відволікаєтесь, Гнате, щось заважає вам працювати на повну силу. Точніше, не працювати, а думати. У вас якісь неприємності?

— Ні. По-моєму, ні…

Тренер вдавав, що все йде нормально, а може, і не вдавав, просто був певний себе.

— Бажання грати з повною віддачею у вас, бачу, є, але водночас воно блокується не менш сильним бажанням… яким — вам самому краще знати, я можу лише здогадуватись. І не засмучуйтесь, Гнате, у нас з вами все попереду.

Гнат з полегкістю провів очима Реброва, зустрів глузливий погляд Леона Хрустальова, та не надав йому значення. Був заклопотаний іншим.

Наступного дня він подзвонив Аларіці вранці, однак господарки вдома не виявилось, а домашній координатор не зміг відповісти, де вона. Не було її і в Інституті відеопластики, очевидно, чергувала в патрулі УАРС. Подумавши, Гнат подався на роботу.

У лабораторії зустрів Травицького. Той сидів у кріслі й роздивлявся на екрані проектора думок Гнатову конструкцію ТФ-антени. Обличчя в начальника бюро було якимсь дивним, неначе він хотів засміятись і заплакати водночас. Помітивши конструктора, кивком привітав його і розглядав так довго, що у Гната виникло відчуття непоправимої втрати, якоїсь трагедії, що сталася перед його приходом.

Травицький стер на екрані зображення, відтворив виведену Гнатом формулу ТФ-трансгресії і втупився в неї з тим же виразом обличчя. Потім сказав:

— Хлопчику мій, я не люблю гучних слів, як тобі відомо… Сядь на хвилину і послухай.

Гнат, стурбований його поведінкою, з тривогою глянув на витончену в’язь знаків і цифр формули, потім обережно сів на краєчку дивана.

— Я знав, що ти досвідчений конструктор, що ти оволодів кількома видами синектичних аналогій у конструюванні, але… даруй мені, я не помітив, що ти виріс у синектора вищого класу! Адже те, що ти зробив, можливе лише за умов використання всіх синектичних елементів! До речі, а сам ти зрозумів, до яких наслідків веде твоє відкриття?

— Зрозумів, учителю.

Травицький ураз посмутнів, став схожим на звичайного Травицького, що носить у собі чийсь біль, чи печаль, чи провину.

— Так, зізнаюся, це досить велике відкриття… — говорив він тихо, зовсім тихо. — Досить велике, щоб бути єдиним. Але, дай боже, аби я помилився!

Травицький раптом підвівся і повів Гната за собою. Вони вийшли в коридор, спустилися на нижній, підземний поверх інституту, де панували холод і синє світло, й підійшли до дверей з написом: “Запасник”. Двері поповзли вгору, і спантеличений Гнат ступив слідом за Травицьким у темряву.

Спалахнуло неяскраве жовте світло, впало на чисту сіру підлогу, купу ящиків обабіч проходу. Травицький повернув кудись ліворуч, проліз між штабелями балонів старих вакуумних екранів і став у кутку біля чудернацького пристрою — плоскої чотирикутної пластмасової дошки, що спиралася на масивну металеву станину з противагою і довгим суглобчастим важелем з лімбом.

— Що це за мотлох? — поцікавився Гнат, розглядаючи цю дивну конструкцію.

— Так званий кульман, — сказав Травицький шанобливо. — Пристрій для креслення на папері. Кульманами послуговувалися наші прадіди близько двохсот років тому.

— Але папір… аркуш має лише два виміри. Як же вони бачили об’єм?

— Вони креслили конструкції в ізометрії, а також у кількох проекціях: спереду, згори, збоку. Робили розрізи для пояснення.

— Так просто?!

— Просто й досить мудро, але… простота методу чи конструкції не завжди є достоїнство. Збагнув?

Гнат поміркував і зізнався:

— Не зовсім, учителю.

Травицький рушив до виходу. Біля дверей озирнувся на старий кульман і сказав:

— Подумай, навіщо ми зберегли у себе цей “мотлох”. Можливо, зрозумієш не зразу, не засмучуйсь. Свого часу переді мною теж ставили таке завдання, а зрозумів я все тільки через роки.

Відкриття, зроблене Гнатом на стику багатьох наук фізики простору, обговорювалося на черговому засіданні Технічної Ради Землі й породило зливу захоплених відгуків нефахівців з цих питань і хвилю зауважень та експериментальних перевірок формули всіма спеціалістами з ТФ-зв’язку.

Травицького викликав до себе голова Технічної