Бог Світла - Роджер Желязни

Брахма випростався на весь свій зріст і люто заблимав очима. Трон спалахнув вогнем у нього за спиною. Байдужно бриніла віна. Він здійняв угору скіпетр і проказав:

— Готуйся, зараз на тебе впаде прокляття Брахми…

— Та й за що? — перехопив його мову Сам. — За те, що я розгадав твою таємницю? Якщо я от-от стану богом, то яка різниця? Адже інші про це знають. Чи, може, ти сердишся за те, що я підшкильнув тебе трошки і тільки так змії дізнатися, хто ти є насправді? А я гадав, що, показавши таким чином свою кмітливість, піднімуся ще вище в твоїх очах! Вибачай, коли ненароком тебе образив.

— Не за те, що ти здогадався, — ба навіть не за те, як ти це зробив, — я прокляну тебе за те, що ти наді мною глумився.

— Глумився над тобою? — перепитав Сам. — Не збагну. Я не мав наміру бути непоштивим. Ми з тобою здавна були в гарних стосунках. Згадай лишень — і ти погодишся, що так воно й було. Нащо мені глумитись над тобою зараз — аби самому собі яму копати?

— Просто ти не втримав на язиці того, що думав, — ляпнув, не давши собі клопоту подумати двічі.

— О ні, Господи! Адже я жартував з тобою — точнісінько так, як жартують межи собою двоє чоловіків, коли мова зайде про подібні речі. Дуже шкодую, що ти не так усе витлумачив. Певен, мене завидки візьмуть, як побачу твій гарем, і не сумнівайся, якоїсь ночі я туди прокрадуся. От як ти мене там спіймаєш на гарячому, тоді й проклинай. — І він попахкав люлькою, сховавши свою посмішку в кільцях диму.

Врешті Брахма захихотів:

— Я трохи зашвидкий на розправу, то правда, — пояснив він, — і, мабуть, надто вразливий, коли йдеться про моє минуле. Звісно, я й сам нерідко підпускаю такі жартики з іншими чоловіками. Прощаю тобі. І знімаю прокляття, початок якого зірвався в мене з уст. Отже, як я розумію, ти вирішив пристати на мою пропозицію? — спитав він.

— Атож, — відповів Сам.

— Гаразд. Я завжди плекав до тебе братні почуття. Тепер іди та виклич до мене мого жерця, я дам йому вказівки відносно твого перевтілення. Невдовзі побачимось.

— Певна річ, Великий Брахмо.

Сам кивнув і помахав своєю люлькою на прощання. Тоді штовхнув ряд полиць і вийшов у залу в пошуках жерця. Різні думки тлумилися йому в голові, але цього разу він лишив їх невисловленими.

Того вечора князь тримав раду зі своїми васалами, які вже навідали своїх родичів та друзів у Махартсі, а також з тими, хто збирав по всьому місту новини й чутки. Отак він дізнався, що на всю Махартху — усього десять Владарів Карми, і всі вони мешкають у палаці на схилі пагорбу, що височіє над південно-східною частиною міста. Вони за розкладом навідуються до клінік або читалень Храмів, куди городяни приходять на суд, коли просять відродження. Сама Приймальня Карми — то величезна чорна споруда у внутрішньому дворі їхнього палацу, сюди одразу після оголошення вироку доставляють пацієнта для перенесення його в нове тіло. Стрейк та ще двоє князевих радників засвітла встигли накреслити плани палацових укріплень. Двох вельмож з князевого почту було послано в інший кінець міста, аби передати запрошення на пізню вечерю та веселу гулянку Шанові Ірабекському, підстаркуватому правителю та віддаленому сусіді, з яким Сіддхартха мав три криваві сутички за межу і часом ходив на тигра. Шан прибув до Махартхи в супроводі родичів — дожидатися прийому у Владарів Карми. Ще одного гінця було послано на вулицю Ковалів, там він домовився з майстрами подвоїти княже замовлення й виконати його до світанку. Аби заручитися їхньою згідливістю, прихопив з собою додатково ще чималу винагороду.

Трохи перегодом до заїзду Гаукани під’їхав Шан Ірабекський у супроводі шістьох своїх родичів, які хоч і належали до касти купців, а з’явилися озброєні, мов воїни. Проте, побачивши, що цей заїзд — оселя мирна і ніхто з гостей та відвідувачів не озброєний, вони поскладали свої обладунки й посідали за стіл — поближче до чільного місця, коло князя.

Шан буй, чоловік високий, але помітно згорблений. На собі мав брунатного кольору одіж і темний тюрбан, насунутий майже по самісінькі брови — молочно-білі, волохаті, схожі на гусениць. Борода його здавалась засніженим кущем, зуби стирчали гнилими пеньками, коли він сміявся, а нижні повіки понабрякали й почервоніли, наче зболені та потомлені від довголітніх зусиль утримувати на місці налиті кров’ю очі, які от-от ніби повискакують з орбіт. Він мляво сміявся хрипким сміхом і гупав по столі рукою, вже вшосте повторюючи:

— Нині три шкури луплять за слонів, та яке з них пуття на грязьких дорогах!

Це була його репліка в суперечці про те, якої пори року краще затівати війну. Всі дійшли згоди на тому, що тільки хтось дуже зелений та недосвідчений в таких справах може повестися брутально й образити посла сусіднього князівства в сезон дощів. Такого враз прозвуть князьком-задиракою.

Поволі збігав вечір; князів лікар вибачився і вийшов, аби наглянути за приготуванням десерту й підсипати наркотичного зілля в тістечка, призначені для Шана. Минуло ще трохи часу, і після десерту Шанові очі вже самі собою заплющувались, а сам він дедалі частіше клював носом. Пробурмотівши крізь похропування: «Славна гулянка» й завершивши висновком: «З біса мало пуття від слонів…» — він поринув у такий глибокий сон, що його не можна було добудитися. На той час і родичі не могли вже відвезти його додому, бо той же князів лікар підсипав їм у вино хлоралгідрату, й вони покотом хропли на підлозі. Старший князів придворний домовився з Гауканою про їхнє влаштування, а Шана віднесли в покої самого Сіддхартхи, куди незабаром навідався його лікар. Він розпустив на Шанові одяг і заговорив до нього лагідним переконливим голосом:

— Завтра пополудні, — казав він, — ти станеш князем Сіддхартхою, а ці люди будуть твоїми васалами. Ти поїдеш з ними до Приймальні Карми й вимагатимеш тіло, яке обіцяв тобі дати Брахма без попереднього кармічного суду. Ти лишатимешся Сіддхартхою під час і після перевтілення й повернешся сюди зі своїми васалами, щоб я тебе оглянув. Ти зрозумів?

— Так, — прошепотів Шан.

— Тоді повтори, що я тобі сказав.

— Завтра пополудні, — почав Шан, — я буду Сіддхартхою на чолі своїх васалів…

Ясно зайнявся ранок, благословляючи час розплати. Половина князевих людей виїхала з міста дорогою на північ. Опинившись на віддалі, недосяжній для спостереження з боку Махартхи, вони почали обходити її