Бог Світла - Роджер Желязни
— Я не витримаю випробування зондом, — сказав Сам, — і навіть величезний молитовний рахунок мені не поможе. Вони заклацнуть за мною пастку, тільки-но дійдеться до розбору гріхів.
— Яких таких гріхів?
— Гріхів, яких я ще не скоїв, однак вони вже записані в моєму мозку, бо я оце їх обмірковую.
— Ти наміряєшся піти наперекір богам?
— Атож.
— Яким чином?
— Іще не знаю. Почну принаймні з особистих контактів. Хто в них за головного?
— Когось одного назвати не можу. Править Тримурті — тобто Брахма, Вішну й Шіва. Хто з цих трьох нині найголовніший — сказати важко. Дехто каже — Брахма…
— А хто вони такі насправді? — спитав Сам.
Ян похитав головою:
— А хто їх розбере? Тепер у них нові тіла, не ті, що були за життя минулої генерації. І всі вони попривласнювали собі імена богів.
Сам підвівся.
— Я ще вернуся або пришлю по тебе.
— Сподіваюся… Хильнемо ще?
Сам похитав головою.
— Піду знову зроблюся Сіддхартхою, розговіюся в готелі Гаукани та оголошу про свій намір відвідати Храми. Якщо наші друзі — нині боги, то напевне вони спілкуються зі своїми жерцями. Сіддхартха йде молитися.
— Тільки не споминай у молитві мене, — попросив Ян, підливаючи собі самогону, — бо не знаю, чи лишуся живий після божественної інспекції.
Сам посміхнувся:
— Вони не всемогутні.
— Щиро сподіваюсь, але боюся, що день, коли це станеться, вже не за горами.
— Щасливого плавання, Яне.
— Skaal[30].
Дорогою до Храму Брахми князь Сіддхартха затримався ненадовго на вулиці Ковалів. Через півгодини він виринув з крамнички в супроводі Стрейка та трьох своїх прибічників. Він усміхався, немов прозираючи картину того, що невдовзі мало статися; проминувши центральну частину Махартхи, врешті підійшов до високого й просторого Храму Творця.
Байдужий до пильних поглядів молільників, що юрмилися перед молитовним автоматом, він піднявся по довгих положистих сходах і біля храмового входу зустрівся з верховним жерцем, якого попередив заздалегідь про свій візит.
Сіддхартха та його люди увійшли до Храму, поскидали зброю і поштиво вклонилися в напрямку центрального святилища, перше ніж звернутися до жерця.
Стрейк та князівський почет шанобливо відступили назад, коли князь поклав важкого гамана до рук жерцеві і стиха проказав:
— Я хотів би побалакати з Богом.
Жрець зміряв його уважним поглядом і відповів:
— Храм відкритий для всіх, ясновельможний Сіддхартхо, і кожному вільно вести мову з Небесами скільки душа забажає.
— Це не зовсім те, що я мав на увазі, — мовив Сіддхартха. — Я думав про щось куди приватніше, аніж пожертва та довгий молебень.
— Я щось не можу вхопити вашої думки…
— Але ж важкого гамана ти вже, бач, вхопив, хіба ні? В ньому срібло. Та є ще й другий — з золотом, можу і його тобі віддати, одначе після того, як скористаюся твоїм телефоном.
— Теле?..
— Системою зв’язку. Якби ти був одним з Перших, як от я, то зрозумів би мій натяк.
— Я не…
— Запевняю, мій дзвінок анітрохи не зашкодить твоєму тут верховенству. Я знаю, як поводитися в таких випадках, а моя обачливість віддавна стала приказкою в устах Перших. Задля власного спокою можеш викликати Першу Базу й навести довідки. А я зачекаю у віддаленій залі. Скажи їм, що Сам хоче поговорити з Тримурті. Вони дадуть згоду.
— Навіть не знаю…
Сам дістав другий гаман і зважив його на долоні. Жрець скинув на нього поглядом і облизав губи.
— Зачекай-но тут, — звелів він і, крутнувшись, вийшов із зали.
Ілі, п’ята нота, спурхнувши зі струни арфи, бриніла в Саду Пурпурового Лотоса.
Брахма бавив час у басейні з підігрітою водою, де купався зі своїм гаремом. Спираючись на край басейну ліктями, він хлюпав у воді ногами, очі його, здавалося, були заплющені.
Та з-під довгих він він пильно стежив за зграйкою з дванадцятьох дівчат, зайнятих спортивними іграми на воді, сподіваючись перехопити захоплений погляд котроїсь із них на своєму засмаглому м’язистому тілі. Його темні розкуйовджені вуса волого блищали, кучері чорним крилом спадали на спину. Він усміхався сліпучою в повені сонячного сяйва усмішкою.
Однак жодна з дівчат, схоже, не помічала його, отож він зібгав свою усмішку й зігнав її з обличчя. Всю увагу дівчат поглинула гра в водне поло.
Ілі, дзвіночок зв’язку, зателенькав знову, коли подмух штучного вітерцю доніс пахощі садового жасмину до ніздрів Брахми. Він зітхнув. Як йому кортіло, щоб дівчата обожнювали його — його фізичну міць, його ретельно виліплену вроду. Обожнювали як чоловіка, а не як бога.
Та хоча особливе, вдосконалене тіло Брахми спроможне на подвиги, недоступні чоловікові смертному, він завше нітиться у присутності того старого бойового коня, бога Шіви; дарма, що той має звичай вибирати собі звичайнісіньку зовнішність, жінки до нього, здається, так і липнуть. Чого доброго можна подумати, що стать бере гору над біологією — хоч як силкувався Брахма притлумити в собі пам’ять і зруйнувати ту частку духу, все марно: адже він народився жінкою і невідь-чому так жінкою і лишався. Це доводило його до навіженства, й він раз у раз перевтілювався, обираючи бездоганно мужні чоловічі тіла, проте однаково відчував свою недолугість, так наче ознака його справдешньої статі була витаврувана йому на чолі. Від цього хотілося тупати ногами і корчити страшні міни.
Він підвівся й почвалав до свого павільйону — повз низькорослі, химерно вигнуті в якійсь гротесковій красі дерева, повз решітки, обплетені в’юнкими рослинами, що поколихувались у сяйливій пишноті ранку, мимо ставків з голубими водяними лілеями, разків перлин, що звисали з кілець із білого золота, мимо ламп у вигляді дівочих фігурок, мимо триног, на яких курилися пряні пахощі, мимо восьмирукої статуї блакитної богині, яка грала на віні[31], коли знати, як її попросити.
Брахма зайшов до павільйону й попрямував до кришталевого екрана, довкола якого обкрутився, тримаючи хвіст зубами, бронзовий Наг, і ввімкнув механізм зворотного зв’язку.
На екрані спершу з’явилася нерухома снігова пороша, а потім він побачив верховного жерця свого Храму в Махартсі.
Жрець упав навколішки й тричі торкнувся підлоги своїм кастовим знаком.
— З чотирьох чинів божественних та вісімнадцятьох господарів Раю наймогутніший — Брахма, — завів свою пісню служитель культу. — Творець світу, Владика Небесної Височіні та всього під нею сущого. Лотос розквітає з твого пупка, руками ти сколочуєш океани, трьома кроками ніг своїх осягаєш Всесвіт. Барабан твоєї слави б’є страхом у серці ворогів твоїх. Під твоєю правицею обертається колесо закону. Ти
