Бог Світла - Роджер Желязни
Шестеро вирушили на вулицю Ковалів і вернулися звідти з важкими парусиновими мішками, вміст яких розподілили межи собою понад три десятки воїнів; поснідавши, вони вирушили до міста.
Князь радився зі своїм лікарем, Нарадою.
— Якщо я недооцінив милосердя Небес, то я і справді проклятий.
Та лікар усміхнувся й промовив:
— Сумніваюся, що ти його недооцінив.
Так неквапом проминув ранок і настав тихий полудень. Над містом засяяв золотом Міст Богів.
Коли князеві гості попрокидалися, їм дали похмелитися. Шан одержав післягіпнотичне навіювання і з шістьома васалами Сіддхартхи вирушив до Палацу Владарів. А Шанових родичів запевнили, що той і досі спить у князевих покоях.
— Найбільший наш ризик, — сказав лікар, — це Шан. А раптом його впізнають? На користь же нам те, що він правитель далекого дрібного князівства і прибув до міста зовсім недавно. Майже весь час він провів з родичами і не з’являвся ще на суд особисто. А Владарі досі не бачили тебе в очі…
— Хіба що Брахма чи його жрець змалювали їм мене, — зауважив князь. — Як я собі уявляю, вони могли записати мою розмову на магнітофонну стрічку й передати її Владарям, аби ті мене впізнали.
— А навіщо, власне, їм це робити? — спитав Нарада. — Навряд чи вони ждуть якоїсь каверзи або завбачливої обережності від того, кому дарують милість. Ні, я гадаю, що все буде гаразд. Шан, звичайно, не витримав би перевірки зондом, але зовні підозр не викличе, бо з’явиться в супроводі твоїх людей. А йому зараз дійсно ввижається, що він і є Сіддхартха, отож він здатний витримати будь-який тест на детекторі брехні, а це, я гадаю, найбільше перепона, на яку він може наразитися.
І вони стали чекати. Три десятки чоловіків вернулися з порожніми торбами, зібрали своє манаття і один по одному поволі потяглися містом, ніби в пошуках розваг, та насправді їх помалу-малу заносило на південний схід.
— До побачення, люб’язний Гаукано, — сказав князь, прощаючись, поки решта його людей пакувалася й сідлала коней. — Я рознесу по всіх усюдах, як завше, добру славу про твій заклад, розповім про нього кожному стрічному. Шкодую, що моє перебування тут завершується так несподівано, але мушу їхати й приборкувати заворушення у провінціях — одразу як вийду з Приймальні Карми. Ти ж знаєш, варто господареві повернутися спиною — і чекай усіляких несподіванок. Отож хай би як мені кортіло побути ще тиждень під твоїм гостинним дахом, а доведеться відкласти цю втіху до наступного разу. Раптом хто мене питатиме, скажи, хай шукають у Гадесі.
— У Гадесі, ясновельможний?
— Це найпівденніша провінція мого князівства, відома своїм надміру спекотним кліматом. Повтори все точнісінько так, як я сказав, особливо жерцям Брахми, найближчими днями вони можуть поцікавитися, де я перебуваю.
— Так і зроблю, мій ясновельможний пане.
— І подбай гарненько про хлопчину Діла. Хотілось би знову почути його гру, коли я навідаюсь до тебе наступного разу.
Гаукана вклонився низенько і вже намірився був виголосити прощальну промову, та князь ту ж мить кинув йому останнього гамана, набитого монетами, похвалив ще раз вино з Уратхи, а тоді мерщій скочив у сідло і заходився давати накази своїм воїнам, чим рішуче поклав край подальшій розмові.
Князь та його почет виїхали за браму і зникли вдалині, лишивши в заїзді у Гаукани тільки лікаря та трьох воїнів, яких доведеться лікувати ще один день від загадкової недуги, пов’язаної з переміною клімату, перше ніж вони вирушать у дорогу навздогін решті.
Загін виїхав з міста околичними вулицями і невдовзі вибрався на дорогу, що вела до Палацу Владарів Карми. Їдучи по ній, Сіддхартха обмінювався таємними знаками з тими трьома десятками своїх воїнів, що залягли по різних схованках у поблизькому лісі.
На півшляху до палацу князь та восьмеро його супутників покидали повіддя, вдаючи, ніби зупинилися перепочити, а самі тим часом піджидали, поки інші підтягнуться до них, сторожко пробираючись поміж дерев.
І от невдовзі вони помітили на шляху попереду якийсь рух. З’явилися семеро вершників, і князь здогадався, що то шестеро його списоносців і Шан. Коли вони наблизились на відстань оклику, князь та його люди рушили їм назустріч.
— Хто ви такі? — спитав високий, з гострим поглядом вершник на білій кобилиці. — Хто ви такі, що наважуєтесь перепиняти князя Сіддхартху, Приборкувача Демонів?
Князь поглянув на нього — мускулястого, смаглявого, років двадцяти п’яти, з яструбиним обличчям та величною поставою — і раптом відчув, що його сумніви були безпідставні і що він ошукав сам себе через оті підозри та недовіру. З того, що на його власній кобилі сидів міцний молодик, взірець фізичної довершеності, було ясно: Брахма торгувався чесно й велів надати йому прекрасне гнучке тіло, яке тепер дісталося ветхому Шанові.
— Ясновельможний Сіддхартхо! — озвався один з його списоносців, що їхав упорівень з правителем Ірабека. — То виходить, вони діяли чесно. Я не бачу в ньому жодної вади.
— Сіддхартха?! — заволав Шан. — Що це за один, якого ти смієш називати іменем твого пана? Я — Сіддхартха, Приборкувач Де… — не договоривши, він закинув голову назад, і слова забулькали йому в горлі.
У Шана почався напад. Він задерев’янів, похилився і випав із сідла. Сіддхартха кинувся до нього. В кутиках Шанового рота з’явилася піна, очі закотились.
— Епілептик! — вигукнув князь. — Вони хотіли підсунути мені зіпсований мозок.
Присутні з’юрмилися, допомагаючи князеві тримати Шана, доки падуча відступила й розум його прояснів.
— Щ-що сталося? — спитав Шан.
— Підступне ошуканство, — відповів Сіддхартха, — ница зрада, о Шане з Ірабека! Зараз один з моїх людей одвезе тебе до мого особистого лікаря на огляд. По тому як відпочинеш трохи, раджу тобі подати скаргу в читальню Брахми. Мій цілитель полікує тебе в заїзді у Гаукани, а потім ти вільний. Дуже шкодую, що так сталося. Напевне, помилку виправлять. А як ні, то згадуй останню облогу Капіла і вважай, що ми поквиталися, звели всі наші порахунки. Бувай здоров, брате-князю.
Він уклонився Шанові, а його люди допомогли тому осідлати гнідка Гаукани, якого Сіддхартха позичив заздалегідь.
Верхи на своїй кобилиці, князь дивився, як рушає в дорогу Шан, а перегодом, повернувшись до вояків, що юрмилися довкола нього, заговорив гучно, аби його почули і ті, хто чекав на узбіччі:
— Спершу зайдемо ми дев’ятеро. Двічі просурмить ріг — і до нас приєднається решта. Раптом нам чинитимуть опір, зробіть так, щоб вони пожалкували про свою необачність, бо на три поклики рогу з пагорбів примчать п’ятдесят списоносців — у разі
