Бог Світла - Роджер Желязни
— Я і досі той, хто я є, — одказав Сам. — А коли до мене звертаються, то кличуть: «Сіддхартха».
Старий реготнув:
— А ще — «Приборкувач Демонів», — проспівав він. — Ну й чудово. Ти, бачу, своїм звичаєм знову розігруєш спектакль, бо вбрання твоє аж ніяк не пасує до твого багатства.
Сам кивнув головою:
— Атож, і натрапив на багато такого, чого не тямлю.
— Та-ак, — зітхнув Ян. — Ну то з чого я маю почати? Ага. Розповім про себе, і таким чином… Отож, набрав я забагато поганої Карми, аби тепер сподіватися на перевтілення.
— Чого-чого набрав?
— Я сказав — поганої Карми. Давня релігія — то не просто собі вірування, то — викривальний, примусовий і страхітливо наочний культ. Але про останнє навіть не згадуй вголос. Років з дванадцять тому Рада санкціонувала застосування психозондів до тих, хто попросив відродження; сталося те одразу після розколу між акселераціоністами й теократами, коли Свята Коаліція виперла технарів, і лишила за собою право й надалі їх утискувати. Для розв’язання проблеми знайшли тоді найпростіше рішення. Храмова братія злигалася з торговцями тілами, а клієнтів на перевтілення заходилася піддавати попередньо мозковому зондуванню, внаслідок чого акселераціоністам було відмовлено у відродженні, аби… ну, словом, усе й так ясно. Отож тепер акселераціоністів лишилося не так багато. А то був тільки початок. Божа партія швиденько скумекала, що це і є шлях до влади. Сканування наших мізків перед самісіньким переміщенням в інше тіло стало процедурою стандартною. Торговці тілами поробилися Владарями Карми і ввійшли до Храмової структури. Вони прочитують твоє минуле життя, зважують Карму і визначають твоє наступне існування. Це бездоганна метода для підтримання кастової системи та зміцнення теократичного контролю. Між іншим, більшість наших з тобою давніх знайомців загрузла в такому промислі по самі німби.
— О Боже! — вигукнув Сам.
— Боги, у множині, — поправив Ян. — Їх і завше мали за богів, з тими їхніми чародійними Атрибутами та Подобами, а тепер вони напустили на все це страхітливого офіціозу. І кожному, хто волею обставин опинився серед Перших, краще з біса добре знати, чого він прагне: негайного обожествления чи поховального вогнища, — перше ніж у наші дні надумає ступити на поріг Приймальні Карми. — І наостанку спитав: — На коли ж тобі призначено прийом?
— На завтра, пополудні, — відповів Сам. — А чого це ти ходиш у безвісті манівцями, коли не запопав іще німбу ні жмені громових стріл?
— Бо маю двійко друзів, і обоє мені пораяли: ліпше доживати свого віку тихенько, аніж стрітися з зондом. Я взяв до серця їхню мудру пораду і, як бачиш, досі цілий, можу латати вітрила та коли-не-коли побешкетувати в тутешніх шинках. А то ще, — він підняв мозолясту долоню й приклацнув пальцями, — як не позбавлять відродження, піддавши смерті на безвік, то накинуть тіло, наскрізь поїдене раком, або перетворять на кастрованого буйвола — нічогеньке собі життя! — або на…
— Собаку? — спитав Сам.
— Атож, — відповів Ян, наливаючи в склянки чогось міцного й порушуючи тишу, що була запала.
— Дякую.
— Просто вогонь пекельний, — мовив Ян, ставлячи пляшку назад на столик.
— Та ще на порожній шлунок… Ти сам його женеш?
— Аякже. Перегінний куб у кімнаті опостінь.
— Та ти мастак, вітаю. Якби я й мав погану Карму, то все вже, либонь, розчинилося.
— Погана Карма — це те, що не до шмиги нашим друзям-богам.
— А ти певен, що вона в тебе є?
— Я хотів навчити техніки нашу тутешню молодь. І Рада добре мені за це всипала. Я зрікся свого наміру, сподіваючись, що й вони про все забудуть. Що ж до акселераціонізму, то його тепер загнали в такий глухий кут, що вже й не відродиться на моєму віку. Хотів би я знову підняти вітрила й відплисти до інших обріїв. Або підняти літак та й полетіти геть…
— Хіба зонд і справді настільки чутливий, аби розпізнати щось таке невідчутне на дотик, як акселераціоністський напрям думок?
— Зонд, — сказав Ян, — досить чутливий, аби розпізнати навіть, що ти їв на сніданок одинадцять років тому і де ти врізався, коли того ранку голився, муркочучи собі під ніс національний гімн Андорри.
— Такі речі були в стадії експерименту, коли ми покинули… рідну оселю, — промовив Сам. — Ми з тобою удвох розробили на той час основні принципи трансляторів мозкових хвиль. Коли ж стався такий прорив уперед?
— Ну, мій земляче з провінції, слухай, — почав Ян. — Чи ти пам’ятаєш отого шмаркатого шибеника, бозна-чийого виродка, з третьої після нас генерації — на ймення Яма? Хлопчиська, який усе нарощував і нарощував потужності генераторів, аж поки один якось бабахнув; Яма тоді так тяжко попікся, що довелось йому притьмом улізти в інше тіло — п’ятдесятирічне — тоді як самому ледь виповнилося шістнадцять? Оте щеня, що змалку тяглося до зброї? Те саме, що потім анестезувало і розтинало все живе, усе, що ворушиться, і так захоплювалося своїми дослідами, аж ми вжарт прозвали його Богом Смерті?
— Так, я пам’ятаю його. Він ще живий?
— Якщо Ти хочеш назвати це так. Тепер він насправді Бог Смерті — і то вже не прізвисько, а титул. Зонд він удосконалив років сорок тому, але теократи протримали це в таємниці аж досі. Я чував, ніби він винайшов ще чимало інших цінних штуковин, здатних виконувати волю богів… от, приміром, механічна кобра, вона може реєструвати дані мозкових імпульсів з відстані в милю — скрадаючись позаду й розгорнувши віялом свій каптур. Їй неважко знайти і вжалити людину в натовпі, хай би під якою личиною вона ховалася. Від її отрути рятунку немає. Чотири секунди — й кінець… А то ще змайстрував вогненний жезл, який, кажуть, поорав поверхні всіх трьох місяців, коли Бог Агні стояв на березі моря й вимахував ним. А оце тепер, як я зрозумів, проектує щось на зразок реактивної колісниці для Бога Шіви… от які штукенції.
— Ого! — вихопилося в Сама.
— Підеш на зондаж? — спитав Ян.
— Боюсь, ні, — відповів Сам. — Послухай-но, сьогодні вранці я бачив таку собі машину — ну просто, сказати б, молитвомат якийсь — такі що, поширені тут?
— Еге ж, — потвердив Ян. — Вони з’явилися років два тому — ідея, що сяйнула якоїсь ночі юному Леонардо після скляночки соми[29]. Нині, коли поняття Карми прижилося і стало модним, ці машинерії переплюнули збирачів податків. Коли пан городянин приходить до божої клініки обраного ним Храму у переддень свого шістдесятиріччя, то, як подейкують, на терези кладуть перелік його гріхів та реєстр оплачених
