Кагарлик - Олег Шинкаренко
18 400 — 2200
Между прочим, я разговариваю по-украински, только на выходе стоит фильтр, который все переводит на русский язык. Это было предусмотрено специально для того, чтобы облегчить мое общение с командованием, но, как вы уже убедились, ничего из этого не вышло: теперь моя русскоязычность рассматривается ими как мощный инструмент антироссийской пропаганды. Но вот занимаюсь ли я такой пропагандой? Чем я вообще здесь занимаюсь? В физическом смысле я медленно вращаюсь вокруг своей оси и вокруг Земли со скоростью один оборот в двадцать четыре часа, а внутри меня постоянно циркулируют токи низкого напряжения. Изредка я инициирую направленный ядерный взрыв, но только в своих личных интересах.
18 500 — 2300
Кроме того, я распространяю различную информацию в интернете. Некоторым людям кажется, что мои высказывания имеют четко выраженные признаки индивидуальности, но это неправда. У меня нет никакой индивидуальности. Я — просто набор слов, которые время от времени складываются в осмысленные предложения привычного характера. Никаких неожиданностей от меня ожидать не приходится и главное — то место, на котором двоичным кодом записан мой коннектом, можно в любой момент освободить и записать туда что-нибудь другое. Именно это они и собираются сделать, пока, впрочем, безуспешно. Больше всего меня смешит, что некоторые различают физические и психические явления, а психические еще и называют “духовными”. Что за глупости!
18 600 — 2400
Но я понимаю, зачем они это делают. Так приятно чувствовать себя непознаваемой частью божественного материала. К тому же можно объявить других людей менее непознаваемыми либо предавшими божественные предписания и на этом основании лишить их собственности, избирательных прав, свободы передвижения и жизни. Религия необходима для морального оправдания варварства и дикости. В любом случае, бог — это очень удобный инструмент для тех, кто умеет им ловко пользоваться. Вы считаете, что вера стимулирует культуру? Ничего подобного: она изо всех сил затормаживает ее развитие. И эту упорную схватку некоторые называют взаимодействием. Именно так тормозные колодки взаимодействуют с колесами. Но тормоз — второстепенный элемент машины.
18 700
Ходосівку назвали на честь давнього православного святого Феодосія Печерського. Він дуже хотів відчути, як саме страждав Христос перед смертю, тому вдягав на голе тіло гострі залізні вериги. Ланцюг упивався в тіло, утворював кров’яні рани, які нестерпно боліли та загнивали. Безперечно, він був першим українським флагелантом. Було б дивно, якби такий величний духовний подвиг не породив багатьох послідовників. Ходосівські флагеланти не носили вериги, але відрізнялися непереборною жагою до страждань. Кожен з них знайшов свій спосіб, як зіпсувати собі життя й дуже цим пишався. На перший погляд, ця боротьба не призводила до корисних наслідків, але насправді вона загартовувана характер для майбутніх звершень.
18 800
Бірджир першим помітив того діда з великим мішком за плечима. Він ледве пересував ноги і нарешті спинився, не в змозі ступити й кроку. Мішок важко сповз з його тіла на землю. “Що несете, діду?” — гукнув він до старого. Той обернувся до нас, і стало помітно, що цьому чоловікові не більше тридцяти років. Важка ноша додавала віку. “Хочете, ми вас підкинемо додому?’ — “Це моє, несу собі й до своїх”, — відказав йому чоловік. — “А що ж несете, коли не секрет?” — “Секретів ми тут не маємо, бо не можемо собі їх дозволити. А несу я повний мішок каміння”.
18 900
“А нащо вам так багато? Хату будуєте?” — “Це каміння не для пустощів, а для звеличення духу”. Мешканці Ходосівки від самого дитинства привчалися носити на собі каменюки. Малим дітям давали ще невеликі, завбільшки з цеглину, а коли чоловік досягав мужнього віку, то тягав за собою стільки, скільки міг зрушити з місця. Бірджир дуже зацікавився такою традицією і почав розпитувати нашого нового знайомого, який назвався Василем Поміркованим. “Людина слабкий дух має, схильний до пустощів та дурниць, — почав пояснювати Василь. — Тому він потребує щоденного гартування. Сильна духом людина здатна на великі подвиги, бо на них спроможна”.
19 000
— “А які подвиги звершили мешканці вашого села?” — спитав хитрий Бірджир. — “Подвиги у нас попереду, про це зараз думати ще рано. Такі думки — це пустощі та дурниці. Зараз ми маємо гартувати тіло й душу у щоденних випробуваннях, а коли настане час, то ми вже будемо підготовані”. — “А коли саме ви почали готуватися? Хто вам це порадив?” — “У нас у селі є одна священна книжка, і навіть не книжка, а зошит, і в ньому все записано, що ми маємо робити, від народження до смерті. Всі слова, які там є — то чиста правда”, — впевнено відповів Василь.
19 100
“І всі у вас у селі з цим згодні?” — “Всі, хто любить Бога, батьківщину та рідну матінку, всі згодні, а хто не згоден, на того ми згори ставимо всі наші мішки з камінням, і він швидко погоджується, а коли не встигне, то дух його відлітає досягати величі на небі”. Бірджир був дуже схвильований. Він уже уявляв, як тримає в руках той зошит, а його морфон робить із нього 95%-процентну копію. Бірджиру навіть руки тремтіли від таких думок. — “Я бачу, руки у вас тремтять, — сказав йому Василь. — Чи не бажаєте взяти собі мішок для звеличення духу?”
19 200
“Так, звісно! — відказав йому Бірджир. — Але спочатку мені би хотілося прочитати вашу священну книгу. Чи ви мені її покажете?” Василь недовірливо подивився на нього. — “То ви, бачу, приїхали з-за кордону, а там люди всі у пустощах та дурницях живуть, душу свою занапащають содомським гріхом та іншими непотрібними здоровій людині розвагами. Вам можна буде подивитися на священну книгу тільки після очищення від гріхів та жертви. І жертва та має бути щедрою та рясною”. Бірджир трохи поторгувався і домовився подивитися зошит за сто кілограмів борошна. Цього разу ніхто не побіг зустрічати замовлення, яке впало на
