Кагарлик - Олег Шинкаренко

17 400

“Мій чоловік захищав російський світ від китайської навали, — сказала мені Олена. — Він мужньо тримався в крижаному повітрі тайги, горів у плазмі термоядерних вибухів, потерпав від радіоактивних опадів. Не його провина, що сьогодні він змушений працювати офіціантом у китайському ресторані, винні його командири. Але ваш чоловік — що робив він у той час, коли мій так страждав за Батьківщину? Я чула, що він просував десь там свої ліберально-гомосексуальні ідеї? Тобто, займався підривною діяльністю? Я гадаю, що наші чоловіки обов’язково посваряться, тому їм не варто зустрічатися. Найкраще б нам не зустрічатися більше взагалі. Так було би добре”.

17 500

“Це весь роман?” — спитав я Бірджира. — “Та ні, звичайно! Ти що! П’ятивимірний роман — це, як правило, нескінченний текстовий фрагмент. Тому для публікації обирається його сильно спрощена та скорочена комерційна версія. Зазвичай вона налічує близько двадцяти-двадцяти п’яти мільйонів сторінок і має якусь гучну назву, щоб краще продаватися. Цю в магазинах рекламують під заголовком “Російсько-китайська ядерна війна” або “俄罗斯和中国的核战争” Це вже як кому подобається. — “А чому ти згадав про цей роман?” — “Бо життя в Україні дуже схоже на нього за своєю структурою. Власне, це не мої слова, а одного літературознавця, але цілковито їм вірити не можна”.

17 600

“А чому ми не можемо їм довіряти?” — “Справа в тому, що жоден літературознавець не прочитав навіть спрощеного переказу анотації скороченої комерційної версії п’ятивимірного роману, тому він має про нього досить таки приблизне уявлення, але я хотів би нагадати ще один дуже важливий епізод. Там ішлося про пригоди барда Йосипа Кацнельсона в Україні. Він дійшов пішки від Біробіджана до Києва. Цьому було присвячено біля п’яти тисяч сторінок досить побіжного опису. Через таку швидкість деякі персонажі здаються промальованими схематично і втрачається багато цікавих подробиць. Але біля Києва в районі Ходосівки він зустрів двох добродіїв, що їхали собі на возі у Кагарлик”.

17 700

“Куди ви, хлопці, прямуєте і чи не можна до вас доєднатися? — спитав він їх трохи по-єврейському, бо так у нас тепер не говорять. А відповів йому носатий та патлатий мужчина, що звався Сашко Сагайдачний, та ще й довгу нечесану бороду він мав, тож він і каже: “Щоб не збрехати, прямуємо ми у Кагарлик. Я, бачте, розшукую дружину свою Олену, а вельмишановний пан Бірджир збирає українських пісень”. — “Оце-то сам Бог мене вам послав, бо я не лише знаю багацько ріжноманітних українських пісень, але й про Олену там декілька теж є!” Цей Кацнельсон, нехристь вража, мав на диво приємний голос”.

17 800

“Розчехлив він свій старенький цисяньцинь та за давнім кобзарським звичаєм затягнув тужливу “Думу про козака Сагайдачного”. І були там такі слова:

“Гей, козаче!

За тобою вся Вкраїна плаче!

Підіймайся ти, вставай

та Олену йди шукай.

Олена почула віддалений крик

та й подалась у Кагарлик.

Кагарлик — це місто, де

всі розшукують людей.

Там сторіччя за хвилину

пролітають понад тином.

Кагарлик! Кагарлик!

Скоро там буде Олени заблукалий чоловік!”

— “А де ти почув таку дивну пісню?” — спитав Сагайдачний. “Під Чебоксарами зустрівся мені якось старий і сліпий кобзар, — відповів Кацнельсон. — Кобза його вже не грала, голос його пропав”.

17 900

“Але був у нього старенький mp3-плеєр, такий, що дмухни — і всі контакти відваляться, а вже ті навушники просто страх божий! Довго дід намагався його увімкнути, вже всі розійшлись, а він тиснув на кнопочки. Я мав дужий терпець, але не дочекався музики: старий помер, та перед смертю він простягнув мені свій єдиний скарб. Карта пам’яті була геть дохла, але все ж таки мені вдалося скопіювати з неї всю інформацію. Було там декілька фоточок з дівчатами без трусів, пару альбомів Скорпіонз, піратський дистрибутив Віндоуз і ще багато всякого мотлоху, серед якого знайшов я нарешті справжні діаманти. Декілька старовинних українських пісень”.

18 000

“А чи було це все насправді?” — спитав я. — “Неправильне питання, — відповів Бірджир. — бо у п’ятивимірному просторі не існує поняття “насправді”: там діє принцип “усе, що тільки може статися, стається”. Таким чином роман “Російсько-китайська ядерна війна” — це одна з версій подій, які відбулись, але не на нашому шляху”. — “А яким тоді чином Йосип Кацнельсон зустрівся з нами дорогою на Ходосівку?” — “Іноді шляхи різних версій перетинаються та йдуть деякий час паралельно”. — “А де саме це відбувається?” — “У нашому тривимірному просторі ми не можемо це спостерігати, але п’ятивимірний роман дає таку можливість”.

18 100

“Я не люблю єврейських націоналістів, — сказав Кацнельсон, набиваючи трубку — особливо наше козацтво. За підтримки китайських товаришів наш отаман Ісраель Зінгер організував загони єврейської бойової самооборони. Один з таких загонів цілий рік тероризував російське місто Красний конь. Зінгерівці вимагали від росіян, аби вони нашивали собі на одяг червоні балалайки, їх відловлювали на вулицях і влаштовували погроми російського бізнесу. Якось вони знайшли магазинчик, що торгував нафтою та гасом для заправки ламп, то хазяїна його відшмагали нагайками, весь товар потрощили, а потім підпалили, співаючи хором “Хава нагілу”. Це вандалізм і надмірна жорстокість, я вважаю. Самих лише червоних балалайок було цілком досить”.

18 200

“Уру ахім бе-лєв самеах, — сумно проказав Йосип та взяв на цисяньцині мінорний акорд. — Багато урану на свинець петеворилося з тих часів, а я — безталанний самотній співець — мандрую битими шляхами, співаю старих, усіма позабутих пісень, правду шукаю, а все мені здається, що не знайшов, бо кудись вона з наших країв втекла чи емігрувала. А що тепер у Києві діється?” — “Київ тепер місто порожнє та для мандрівних людей вкрай небезпечне, — відповів йому Сашко Сагайдачний. — Є там декілька хороших людей, але їм нема коли вести корисне життя, бо вони весь час невпинно б’ються з бандитами”.

18 300

“Ми прямуємо у Кагарлик, бо це місто є велике, найбільше у всій Україні, і там час давно зупинився, а значить нічого поганого відбуватися вже не може”. — “Але ж там і нічого хорошого не