Кагарлик - Олег Шинкаренко

Тому мовний бар’єр зник. У цьому, крім явних переваг, є також певні недоліки. Тепер наші повідомлення позбавлені прихованого змісту, який виникав через похибки, що їх приносили слова. Це робить наше спілкування надто прямолінійним для людей, які не звикли до такої манери. Врешті-решт це унеможливлює художню творчість у її звичайному розумінні. Але ми користуємося інтерпретатором лише для спілкування з іноземцями. Однак, вам буде цікаво дізнатися, що деякі митці зраділи визволенню від ярма слів. У вас іще буде нагода прочитати німі романи”.

13 600

Бірджир порадив мені дістатися до села Хотів, а вже там купити у когось коня з бричкою, щоб доїхати до Кагарлика. Мені ця ідея не сподобалася: можна ж просто попросити нас туди підвезти! “Ніхто не погодиться їхати у Кагарлик, — сказав Бірджир. — Якщо вчасно не повернути назад, то за дві години можна втратити два дні. А дорогою з нами можуть трапитися пригоди, в які хотівчанин вплутуватись навряд чи захоче”. Він не помилився. Ніхто в Хотові їхати до Кагарлика не хотів. “У нас на селі знаєте як кажуть? “Поїхав у Кагарлик” — це означає “помер”, — одразу сказав нам дядько Микола.

13 700

“Ото минулого тижня дід Петро у Кагарлик поїхав, серце його прихватило, значить, — почав згадувати Микола, — а потім, це ще місяць тому було, подалася до Кагарлика баба Василина”. Продаж коня та ще й разом із бричкою був дуже серйозною справою. Микола сказав, що йому треба добряче подумати і запросив нас до хати. “Ми тільки-но свиню закололи, то є свіженьке сало під горілочку!” — похвалився Микола. Бірджир порадив мені, коли хазяїн вийшов, не вживати його горілки. Жінка Миколи Наталя поралася з малими дітьми, коли він наказав їй накривати на стіл. “Який яскравий приклад відродження патріархального укладу життя!” — зрадів Бірджир.

13 800

“Розкажіть, Наталю, — спитав він зацікавлено. — Як саме ви одружилися зі своїм чоловіком? З чого це почалося?” — “Ну, як одружилася — відомо як: Микола прийшов до мого батька та почав розповідати, скільки в нього є свиней, корів, курей, гусей, яка хата, який був врожай минулого року. А батько йому й каже: “Миколо, я ж усе це знаю, навіщо розповідаєш? Ти, може, хочеш узяти собі мою Наталю?” — “Та ні, не хочу”, — каже Микола (бо так належиться), — “А чого ж не хочеш? — питає батько. — Чи вона тобі не подобається?” — “Та подобається”, — відповідає Микола.

13 900

— “Як подобається, то бери, — каже тоді батько, — а то комусь іще віддамо!” — “Ну, добре, — погоджується Микола, — коли можна забирати, що до неї дасте?” Батько дав до мене дві корови та шість свиней”, — завершила свої спогади Наталя. “Яка яскрава ілюстрація! — захоплено примовляв Бірджир. — А розкажіть щось про весільні обряди! Ви, мабуть, вінчались у церкві?” — “Ні, — втрутився тут Микола. — Церква — це лише даремне витрачання грошей, а всі священики — аферисти. У нас у кожному селі свій персональний бог є. Ми його шануємо та славимо точно по наших потребах”.

14 000

“На весілля бог приходить до нас у хату та каже, що й як робити, аби йому сподобалося”. — “Тобто як? — не зрозумів Бірджир. — Він спеціально втілюється?” — “Та ні, він постійно втілений, але не повністю, а частково. Наприклад, на весілля бог втілився у голову мого батька, і мій батько промовляв божими вустами. Коли не треба промовляти, бог втілюється у інші частини тіла. Але то так у нашому селі відбувається. Як в інших — я не знаю. То давайте вже до столу!” Бірджир видав мені пластир, і я наліпив його на зап’ясток, аби не отруїтися місцевою горілкою.

14 100

Частування було зовсім непоганим, а горілка — чистою та прозорою. Микола почав допитуватися, навіщо ми їдемо у Кагарлик, і Бірджир, як міг, пояснив йому, що збирається досліджувати вплив локальної декомпенсації на фольклорні традиції. Навіщо я їду туди, було загадкою навіть для мене самого. “У мене там є один знайомий, дід Петро, — сказав я. — Давно з ним не бачилися. А він мені ще мішок набоїв винен”. — “Мішок набоїв — то справа серйозна, — погодився Микола, — але як ви звідти вибиратися будете?” — “Я отримав докладні інструкції, як не втрачати багато часу в подібних аномаліях”, — відповів Бірджир.

14 200

— “І як? Скажіть мені, може, колись знадобиться!”, — попросив Микола. — “Не знаю, чи вони подіють, але це перша нагода перевірити”, — сказав Бірджир. — По-перше, не можна ніде зупинятися, а по-друге, треба весь час іти впоперек зони декомпенсації. Якщо ви хочете потрапити кудись ліворуч або праворуч, не можна одразу звертати. Треба вийти з зони, повернути за її межами і лише тоді звертати назад”. — “А що у вас там у Європі якогось більш надійного технічного засобу не придумали?” — поцікавився Микола. — “Зараз ведеться багато досліджень, науковці експериментують із бранами від п’ятого до десятого вимірів”, — відповів Бірджир.

14 300

“Але є певна небезпека того, що можна випадково зібрати компактну Чорну діру. Так і трапилося в Москві, коли сингулярність поглинула Кремль. Якщо б вони дали трохи більше енергії, то наслідки були би непередбачувані”. — “А що ж там у них зараз замість Кремля?” — спитав Микола. — “Офіційна державотворча релігія Росії — православний іслам, тому спочатку там хотіли побудувати золотоверху мечеть. Але вони зіткнулися із шаленим спротивом буддистів”, — відповів Бірджир. — “Але як це символічно — Чорна діра поглинула Кремль!” — сказав я. — “Це не символічно, це трагічно: безвідповідальні люди своїми безглуздими експериментами знищили пам’ятку архітектури!”

14 400

“І це — традиційний підхід, — продовжив Бірджир, — я, звісно, не спеціаліст з Росії, але знаю, що відомий академік Сахаров пропонував знищити США за домогою цунамі, яке виникне після вибуху термоядерної торпеди потужністю сто мегатонн”. Коротше кажучи, ми сильно напилися. Микола спочатку хотів за коня десять мішків борошна та цеглу для нового сараю. Потім він сказав, що треба сто мішків і цеглу для двох сараїв. Наприкінці ціна зросла до тисячі мішків борошна. Бірджир сказав, що таку кількість борошна Микола не зможе зберегти, і воно тільки даремно пропаде. Зійшлися