Лицарі сорока островів - Сергій Лук'яненко

— Африканське… Ти думаєш, що він з Африки?

— А…

- Бе. Перед тобою є громадянин Сполучених Штатів Америки. Звати його, наскільки я знаю, Джордже, а родом він із міста Чи…

- Толек! Я з тобою воюватиму! — негайно обізвався «африканець». — Ти розкрив мою військову таємницю.

— Гаразд, Саліфе. Не буду…

Толик глянув на мене і сказав уже тихіше:

— Ти звикай, Дімко, що тут усі від нудьги лізуть на стіну…

— Добре, коли на стіну, погано, коли на міст, — раптом промовив Ігор-Меломан. Він стояв, напівзаплющивши очі, з вух у нього стирчали проводки від плеєра. Магнітофон висів на грудях, і панелька сонячних батарей була підставлена ​​до світла. Виявляється, він ще примудрявся слухати нашу розмову.

— Так ось, — провадив далі Толік, — нудьга тут моторошна, одні від неї лізуть на стіну, інші на міст і кидаються в бійку, треті — прикидаються юними воїнами з людського племені. Саліф тобі багато чого б розповідав, не зупини я його. А ятаган, це, звісно, ​​турецька зброя. Їхній дванадцятий острів межує з чотирнадцятим, там майже всі з Туреччини. Чи вони вірять, що завоюють усі острови, чи ще що, але Джо… Саліфу з друзями доводиться туго. На наш міст вони ходять як у санаторій, відпочити та позагорати. Ми не проти. Тож цей міст — містечко тихе.

— А вчора хлопці говорили…

— Це Іллюшка з Костею? Вір їм більше.

— Але-но, — озвався Ілля. — Учора в нас був страшний бій.

Поступово мною опановувала сонна ленца. Повіяв вітерець, але він був жарким і не приніс бадьорості. Я трохи позасмагав, трохи поблукав мостом, поглядаючи вниз. Голова від цього вже майже не паморочилася, мабуть, я став звикати. Потім із сторожової вежі нашого острова двічі блиснуло.

— Зараз принесуть обід, — пояснив Ілля. — У нас там стоїть велике дзеркало, наче світловий телеграф виходить.

Я кивнув, роздивляючись його окуляри. Одна дужка у них була прикручена дротом, обидва шибки тріснули.

- Ілля, твоїм окулярам скільки років? - Не втримався я.

- А це не мої. Я свої розбив за місяць, як сюди потрапив. А це трофей, їх для мене Кріс здобув рік тому. Правда, тут стекла не ті, слабенькі, але все одно краще з ними ...

Як Кріс здобув очки, я питати не став. І так зрозуміло, що доброї волі ніхто б їх не віддав.

- Очкарикам тут складно, - сказав Ігор. — Як окуляри розіб'ють, так і хана... А ще хворим доводиться погано, різним сердечникам та діабетикам. Ліків немає. На тридцятому острові попався один такий, за тиждень помер. І не в бою, а так…

— Ти без свого магнітофона помер би, — відпарував Ілля. — Ось почекай, зламається щось, або касети протріш до дірок, і кінець. Ляжеш на ліжко і за тиждень помреш.

- Дай послухати, - попросив я Ігоря. Той охоче простяг пластмасову коробочку.

- На. Бо в мене всього три касети, ніхто їх уже слухати не хоче.

Я вдягнув навушники. І почув хрипкий чоловічий голос, який співав, наче вистрілював короткими, нерівними фразами:

— У каламутному дзеркалі овалі

Я ловлю свій рух,

У рамці тріснутої зловили

Нас із тобою відображення…